Позиції провідних країн світу щодо ядерної програми Ірану - Наукові статті, Доклади
Вівторок, 06.12.2016, 08:57
Вітаю Вас Гость | RSS

КЛУБ "МІЖНАРОДНИК"

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Наукові статті, Доклади » РЕГІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН » ВЕЛИКИЙ БЛИЗЬКИЙ СХІД » Позиції провідних країн світу щодо ядерної програми Ірану
Позиції провідних країн світу щодо ядерної програми Ірану
КатяДата: Субота, 12.11.2011, 23:56 | Повідомлення # 1
Магистр
Група: Проверенные
Повідомлень: 27
Репутація: 0
Статус: Offline
Позиції провідних країн світу щодо розвитку Іраном ядерних технологій.
Cитуація навколо Ірану та його ядерної програми продовжує набирати обертів та втягувати у процес пошуку компромісного рішення все більше країн. Основними сторонами у переговорному процесі з Іраном є Група 5+1 (США, РФ, Франція, Великобританія та Китай + ФРН) та МАГАТЕ. Проте, зацікавленість у цьому питанні проявляють Ізраїль, Туреччина, Бразилія, Саудівська Аравія, Сирія, Оман, Катар, Венесуела. Вирішальну роль у пошуку оптимальної моделі розв'язання іранської кризи відіграє Рада безпеки ООН як легітимний орган вирішення схожих міжнародних конфліктів. Міжнародні організації теж не залишаються осторонь проблеми непоширення ядерної зброї та ядерної політики Ірану. ЄС, Ліга арабських держав та Клуб найбільших економік, що розвиваються БРІК (Бразилія, РФ, Індія та Китай) проводять засідання з метою вирішення іранської проблеми.
Значну увагу іранській темі приділяють США. З обранням радикального представника політичної еліти М. Ахмадінеджада президентом Ірану, іранська проблема стала однією з найголовніших і найскандальніших для США у Близькосхідному регіоні. Насамперед, це пов’язано з ядерною програмою Ірану, головна мета якої, на думку американського керівництва – створення ядерної зброї. Також неприйнятними для США є намагання Ірану перетворитися не лише на лідера Близькосхідного регіону, а й усього мусульманського світу.
Стратегія національної безпеки США визначає такі головні чинники іранської загрози: небажання Ірану, щоб міжнародне співтовариство та МАГАТЕ контролювали його ядерну програму; спонсорування тероризму та загрози на адресу Ізраїлю; спроби підірвати близькосхідний мирний процес та зруйнувати демократію в Іраку, а також негативне ставлення до власного народу. У документі також визначено головну лінію сучасної американської стратегії щодо Ірану – проведення чіткої різниці між іранським режимом та іранським народом.
Таким чином, нинішня стратегія США щодо Ірану спрямована на посилення інформаційно-пропагандистського впливу Сполучених Штатів, надання нового імпульсу спробам змінити режим у Тегерані зсередини. Щоб отримати від Ірану поступки щодо змісту і спрямування ядерної програми, Вашингтон застосовує численні засоби тиску. По-перше, це намагання створити глобальну анти іранську коаліцію, яка виступала б єдиним фронтом проти політики Ірану у ядерному питанні. По-друге, спроби застосувати проти Ірану санкції Ради Безпеки ООН та всі наявні ресурси і можливості США.
Серед американської адміністрації не існує єдиної точки зору на питання ведення діалогу з Іраном. Частина високопосадовців стверджують, що зближення з Іраном повинно містити ті елементи, які складають значний інтерес для іранської сторони. Представники цієї групи запевняють, що Б. Обама поки що не запропонував ніяких нових ідей для повномасштабного підходу, в рамках якого можна було б здійснити кардинальний перегляд американсько-іранських відносин.
Представники іншої групи вважають, що після президентських виборів 2009 р. Іран перебуває в досить нестійкому положенні. Виходячи з цієї обставини, США повинні підтримувати ведення дипломатичного діалогу, хоча в короткостроковій перспективі його шанси виглядають непереконливо. Консерватори цієї групи налаштовані більш агресивно і займають про ізраїльську позицію, розглядаючи при цьому як прийняття більш жорстких санкцій, так і цілеспрямований військовий удар.
Американська влада, в особі президента Барака Обами та державного секретаря Хіларі Клінтон, висловлюється за підтримку дипломатичного вирішення питання іранської ядерної кризи. Проте, водночас вони заявляють, що можливість розв’язання цієї проблеми воєнними засобами також залишається. Європа, в свою чергу, нагадує США, що будь-яке одностороннє застосування сили Вашингтоном не матиме значної підтримки в європейських країнах. Досвідчені дипломати ЄС зазначають, що силовий варіант завдасть ще більшої шкоди трансатлантичним відносинам, коли вони налагоджуються після розходження з питань вторгнення до Іраку.
Про необхідність гнучкої позиції стосовно Ірану кажуть також впливові американські дипломати й аналітики. Так, колишній спеціальний координатор на Близькому Сході при президенті Б. Клінтону, нинішній радник Вашингтонського інституту близькосхідної політики Д. Росс у статті «Нова стратегія для Ірану» стверджує, що з огляду на особливості політичної та економічної ситуації навколо цієї країни нинішня лінія Білого дому абсолютно неефективна та нереалістична. Відомий американський дипломат науковець закликає США разом із Великою Британією, Францією та ФРН виробити гнучку спільну позицію стосовно Ірану. Її суть має полягати в тому, що США разом зі своїми європейськими союзниками запропонують Ірану серйозні економічні бенефіції щодо розвитку мирної ядерної програми та гарантуватимуть безпеку Ірану за відмови останнього від спроб мати ядерну зброю.
Ще одним важливим суб’єктом врегулювання проблеми іранської ядерної програми є РФ. Підхід Москви до Ірану значно відрізняється від позицій США та Європи. Росія – впливова держава з правом вето в Раді Безпеки ООН, що називає себе «другом» Ірну і часто виступає на захист його інтересів. Не можна не враховувати того факту, що РФ – великий постачальник зброї та атомних технологій до Ірану. За посередництва російської сторони будується АЕС в Бушері.
На сьогодні необхідність російсько-іранської співпраці пояснюється двома факторами: економічною вигодою та геополітичними інтересами. Вигода полягає в тому, що РФ отримує фінансування для атомного машинобудування. Крім того, російське міністерство атомної енергетики повинно заробляти гроші на програми забезпечення безпеки ядерної зброї, ядерних матеріалів, що зберігаються на складах.
З точки зору геополітики Іран розглядається як опора російського впливу на середньому Сході. Добрі відносини з Іраном дають можливість РФ посилити свої позиції в пострадянській Центральній Азії. Адже Іран проявив себе відповідальним та конструктивним партнером під час конфліктів у Чечні та Таджикистані.
РФ та Іран підтримують концепцію багатополярного світу, виступають за провідну роль ООН в міжнародних відносинах. Спільними для сторін залишаються погляди на розширення НАТО на схід, на присутність американських військ у близькосхідному регіоні та на інтереси третіх країн у Каспійському морі.
Головним об’єктом російсько-іранських відносин є будівництво Бушерської АЕС. Вже в 2008 р. російська сторона під наглядом МАГАТЕ поставила до Бушеру ядерне пальне. Саме співпраця у сфері ядерних технологій турбує США та Ізраїль, які стверджують, що РФ допомагає Ірану в отриманні ядерної зброї.
Протягом 2009 р. з розглядом питання про можливість введення нових санкцій проти Ірану РФ активно виступала за вирішення кризи дипломатичним шляхом. Міжнародна спільнота переконалася, що РФ не схильна підтримувати прийняття «травмуючи» санкцій, таких як обмеження поставок бензину. Та після відхилення Іраном женевського проекту дозбагачення іранського урану на території РФ, позиція країни частково змінилась. В кінці 2009 р. Д. Медвєдєв дав зрозуміти, що Москва може переглянути свій підхід до іранської проблеми та проголосує за посилення тиску на Іран. Проте, вже в березні 2010 р. міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що російська сторона наполягає на дипломатичному вирішенні іранської ядерної проблеми.
Зрозуміло, що РФ не може бути зацікавленою в ядерному статусі Тегерану, оскільки в даному випадку в межах досяжності іранських ракет опиниться саме Росія, а не США. Слід враховувати, що у разі отримання Іраном ядерної зброї його політика може стати більш радикальною.
Досить важливою для врегулювання іранської проблеми є позиція ЄС, що полягає у недопущенні виробництва Іраном ядерної зброї. Європа дотримується точки зору, що Іран повинен довести світовому співтовариству, що його ядерна програма не спрямована на оволодіння ядерною зброєю. А. Меркель дала чітко зрозуміти, що Євросоюз твердо виступає за політичне вирішення іранської проблеми. Верховний Представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики та політики безпеки Х. Солана наголосив на необхідності дотримання спільної європейської позиції щодо іранського питання. Головний дипломат ЄС наполягає на необхідності продовження діалогу з Іраном.
Після зустрічі «великої 20» в Піттсбурзі (вересень 2009 р.) та заяви Генерального директора МАГАТЕ про будівництво Іраном нового заводу із збагачення урану позиція ЄС стала досить жорствою. Ще вході саміту «великої 20» президент Франції Н. Саркозі та прем’єр-міністр Великобританії Г. Браун заявили про готовність їх країн накласти більш жорсткі санкції на Іран. Канцлер ФРН А. Меркель виступаючи в Конгресі з нагоди 20-ої річниці падіння Берлінського муру (3 листопада 2009 р.) заявила, що невизнання Іраном права Ізраїлю на існування є неприйнятним, і тому не можна допустити наявності ядерної зброї у режиму аятолл. Вона зазначила, що безрезультативні переговори з Тегераном не залишають сумнівів у непрозорості іранської ядерної програми.
Сьогодні Франція, ФРН та Великобританія виступають за прийняття жорстких санкцій проти Ірану. Однак проблема в тому, як довго вдасться зберігати таку єдність у лавах членів ЄС, у багатьох із яких на карту поставлено великі комерційні інтереси. Наприклад, торік Німеччина отримала від торгівлі з Іраном понад 4 млрд. дол. Дуже істотні ділові інтереси і Франції та Британії в цій країні. Європа хоче використати подвійний підхід до Ірану: ЄС пропонує різні стимули для припинення робіт зі збагачення й водночас погрожує більш суворими санкціями, якщо Тегеран не виконає його вимог.
В квітні 2010 р. у французьких ЗМІ з’явилась інформація про готовність «європейської трійки» надати Ірану ядерні технології невійськового характеру та допомогти Тегерану придбати реактор на «легкій воді». Дана пропозиція зроблена на противагу російській стороні. Європейські корпорації вирішили витіснити РФ з іранського атомного ринку, оскільки побоюються, що Москва допомагає Ірану у розробці ядерної зброї. Та офіційних заяв зі сторони західних держав зроблено не було. Отже, ЄС поки що підтримує позицію прийняття нової резолюції Радою Безпеки ООН.
Вкрай гостро стоїть питання відносин Ірану та Ізраїлю. Протягом осені 2009 р. ізраїльська дипломатія виявляла підвищену активність у іранській кризі, видання всього світу рясніли заявами колишніх і нинішніх політиків та дипломатів, а спеціалісти-міжнародники регулярно розмірковують на тему: бути чи не бути війні Ізраїлю з Іраном.
У британському журналі The Wall Street Journal побачила світ стаття Брета Стівенса, в якій автор стверджує: Б.Обама штовхає Ізраїль до превентивного нальоту на ядерні об’єкти Ірану (жовтень 2009 р.). Аналітики зазначають, що американський президент проігнорував демонстративну відмову Ірану обговорювати ядерну програму, а міністр оборони США Р.Гейтс публічно виступив проти ударів по іранських ядерних об’єктах.
І хоча американський держсекретар Х.Клінтон заявила, що на Іран слід накласти «паралізуючі санкції», в Ізраїлі дуже сумніваються, що буде ухвалено рішення про санкції відповідного масштабу. Ізраїльтяни перебувають напередодні ухвалення воістину доленосного рішення. Колишній заступник міністра оборони Ізраїлю Ефраїм Сне вважає, що Ізраїлю доведеться завдати удару по Ірану, якщо США не вдасться ввести нові санкції до кінця 2009 року. Він підкреслює, що існування ядерного Ірану неприйнятне для Ізраїлю з ряду причин. Так, наслідками приєднання Тегерана до ядерного клубу будуть припинення репатріації, еміграція молоді, а також зменшення інвестицій в Ізраїль. Окрім того, ядерний Іран підтримуватиме екстремістів у всіх близькосхідних країнах, придушуватиме помірковані сили, а також загрожуватиме ядерним ударом Ізраїлю. Внаслідок чого арабські противники Ірану створять свою ядерну зброю.
Серйозність ізраїльських намірів уже оцінив колишній радник із національної безпеки Збігнев Бжезинський. Наприкінці вересня 2009 р. він закликав президента США дати зрозуміти стратегічному партнерові: якщо ВПС Ізраїлю спробують завдати удару по ядерних об’єктах Ірану, пролетівши через іракський повітряний простір, ВПС США збиватимуть ізраїльські літаки. Така ситуація дала поштовх розвитку нових векторів зовнішньої політики Ізраїлю. Тель-Авів почав шукати нових союзників для вирішення іранської проблеми. У Близькосхідному регіоні є й інші держави, яким нинішній режим у Тегерані «мов кістка в горлі». Передусім це Саудівська Аравія. Окрім «саудівського» напряму, ізраїльська дипломатія останнім часом активно працює ще з одним «другом» Тегерана — Єгиптом. Зокрема, 13 вересня 2009 р. в Каїрі відбулася зустріч президента Єгипту Х.Мубарака з ізраїльським прем’єр-міністром Б.Нетаньягу.
Регіональні експерти відзначили одну дивну річ: ізраїльські урядові джерела чомусь вважали візит Нетаньягу до Єгипту успішним, називали переговори плідними, а атмосферу зустрічі — дружньою. І це попри те, що президент Єгипту безапеляційно закликав Ізраїль закінчити будь-яку поселенську діяльність, а також припинити спроби «іудаїзувати» Єрусалим, а також, що більш важливо, відзначив відсутність прогресу у справі визволення з «хамасівського» полону ізраїльського військового Гілада Шаліта.
Також зазнали поразки спроби Ізраїлю знайти підтримки власних позицій у РФ, Азербайджану та Туркменістану. Керівництво даних країн заявило про підтримку вирішення іранського питання політико-дипломатичним шляхом. Отже, керівництву Ізраїлю не вдалося заручитися значною підтримкою світової спільноти щодо силового розв’язання іранської кризи.
Позиції Китаю щодо питання ядерної політики Ірану залишаються незмінними. КНР наполягає на дипломатичному рішенні іранського ядерного питання. Така заява була зроблена китайським міністерством закордонних справ 20 квітня 2010 р. вона прозвучала тне зважаючи на участь Пекіну в обговоренні проекту нових санкцій проти Ірану. Ситуація пояснюється тим, що Іран є третім (18 % китайського імпорту нафти) постачальником нафти до КНР. Крім того, країни ведуть досить активну співпрацю в сфері ядерних технологій. Іранська ядерна програма 1990-их рр. розроблялась саме за підтримки китайської сторони. А після накладання нових санкцій США на Іран (березень 2010 р.) і відмову європейських компаній постачати бензин країні, ініціативу перехопив Пекін. Тепер Іран та КНР досить успішно співпрацюють у нафтопереробній галузі.
У листопаді 2009 р. президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад здійснив п’ятиденне турне країнами Латинської Америки. В ході переговорів лідери Венесуели, Болівії та Бразилії підтримали прагнення Ірану розвивати ядерну програму. Головним результатом зустрічі стало те, що Іран здобув нового важливого союзника власної ядерної програми в особі президента Бразилії Луіса Інасіо Лула де Сільви. У квітні 2010 р. Бразилія запропонувала процес обміну пальним для Тегеранського дослідницького реактора на своїй території. Суть процесу полягає в обміні іранської уранової руди на збагачений на території Бразилії уран. Нещодавно (травень 2010 р.) з’явилось повідомлення, що іранське керівництво готове розглянути підписання договору з Бразилією. 17 травня 2010 р. між Іраном, Бразилією та Туреччиною було підписано договір, за яким бразильська сторона виступатиме посередником у турецько-іранській домовленості про вивезення іранського урану на територію Туреччини. Бразильський лідер Луіс Інасіо Лула де Сільва назвав договір «перемогою дипломатії» і наголосив, що ядерна програма Ірану вирішуватиметься винятково дипломатичним шляхом.
Туреччина сьогодні відіграє важливу роль для вирішення іранської кризи. Турецьке керівництво заявило свою підтримку ядерної програми Ірану у мирних цілях. Керівництво країни запропонувало іранській стороні представляти їх інтереси на переговорах із західними країнами. Прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган попередньо розглядав можливість дозбагачення іранського урану на турецькій території. Нові домовленості з Іраном та Бразилією (17 травня 2010 р.) дають можливість турецькому керівництву тримати під контролем ситуацію довкола іранської ядерної програми. Таким чином, Іран отримав авторитетного адвоката, готового захистити його в образі Туреччини.
Такі країни як Катар, Оман та Сирія висловлюють підтримку мирної іранської ядерної програми. На початку травня 2009 р. в Дамаску відбулась зустріч президентів Ірану та Сирії. Ахмадінеджад та Асад заявили, що відносини між їхніми країнами носять стратегічний характер і є прикладом не лише для регіону, а й для всього світу. На саміті Ліги арабських держав у Лівії (23-24 березня 2010 р.) 22 арабські країни висловили своє бажання активізувати відносини з Іраном, оскільки зростає його міжнародне значення.
Ситуація навколо Ірану динамічно розвивається. Міжнародна спільнота шукає можливі шлях розв’язання проблеми порогових держав, до яких сьогодні відносять Іран. Складність полягає у відсутності дієвих методів впливу на країни, що розрозляють сумнівні ядерні програми. У світі назріває нова криза нерозповсюдження ядерної зброї і основним завданням міжнародних інституцій сьогодні є розробка заходів зі стримування поширення зброї масового знищення.
 
Наукові статті, Доклади » РЕГІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН » ВЕЛИКИЙ БЛИЗЬКИЙ СХІД » Позиції провідних країн світу щодо ядерної програми Ірану
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz