Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини - Наукові статті, Доклади
Вівторок, 06.12.2016, 08:57
Вітаю Вас Гость | RSS

КЛУБ "МІЖНАРОДНИК"

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Наукові статті, Доклади » МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА СВІТОВА ПОЛІТИКА » ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВіДНОСИН » Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини (міжнародні відносини після Другої світової війни)
Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини
КатяДата: П`ятниця, 11.11.2011, 13:31 | Повідомлення # 1
Магистр
Група: Проверенные
Повідомлень: 27
Репутація: 0
Статус: Offline
Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі
Першою проблемою, яку вдалося владнати на основі компромісів в межах співробітництва країн антифашистської коаліції, було врегулювання відносин з колишніми союзниками Німеччини в Європі.
Це здійснювалося в три етапи.
Перший етап - відбувався ході другої світової війни: на Московській конференції міністрів закордонних справ, на конференції у Тегерані, в Ялті та у Потсдамі. Згідно рішень цих конференцій підготовку мирних договорів було покладено на Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) 5 великих держав (США, Великобританії, Франції, СРСР та Китаю). Основою мирних договорів мали стати угоди про перемир'я. До вироблен¬ня цих нових документів величезної ваги було залучено тільки країни, які підписали капітуляцію.
Другий етап - попередньої роботи над цими дого¬ворами. Відбулися засідання РМЗС у Лондоні (11 вересня - 2 жовтня 1945 p.), Нарада міністрів закордонних справ СРСР, Великобританії та США в Москві (16-26 грудня 1945 p.), II сесія РМЗС у Парижі (25 квітеня – 12 липня 1946 p.) та мирна конференція у Парижі (25 липень – 15 жовтень 1946 p.). На цьому етапі постійно виникали конфлікти між за¬хідними державами й СРСР. Їх було подолано шляхом взаємних поступок та компромісів.
Третій етап - завершення підготовчого процесу та укладення 10 лютого 1947 p. в Парижі мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини в Європі.

Конференція в Лондоні та зустріч «великої трійки» в Москві
В процессі роботи на Потсдамській конференції було створено спеціальний орган, який повинен був підготувати процес мирного врегулювання, підготувати проекти мирних договорів і забезпечити їх підписання. Цей орган мав назву Рада міністрів закордонних справ. В заключному комюніке Потсдамської конференції зазначалося, що Рада міністрів закордонних справ повинна негайно приступити до роботи над договорами із союзниками Німеччини. Передбачалося, що «з кожного договору окремо буде створена рада, до якої увійдуть представники держав, що підписали договори про капітуляцію з даною конкретною ворожою державою. При підготовці мирного договору з Італією Франція вважатиметься державою, яка підписала умови капітуляції Італії. Інші держави будуть запрошуватися до участі в Раді як її члени тоді, коли розглядатимуться питання, що безпосередньо стосуються цих держав ».Цей текст одразу викликав протест Франції, оскільки він виключав Францію з переговорів про мирні договори з Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією.
Перша сесія РМЗС проходила в Лондоні з 11 вересень по 2 жовтень 1945 р. В ній приймали участь Міністр закордонних справ СРСР Молотов, Держсекретар США Бернс, Міністр закордонних справ Великобританії Бевін, Міністр закордонних справ Франції Бідо, і Міністр закордонних справ Китаю Ван Ши Дзе. Основним питанням цієї сесії було питання про підготовку мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини (Італія, Угорщина, Румунію, Болгарію і Фінляндію).
Існувала також проблема Іспанії. Формально вона не оголошувала війну країнам антигітеріської коаліції, але політика Франко тяжіла до Німеччини. Іспанія було запропоновано вийти з зони Танжера (частина Марокко), яку вона захопила в 1940 році, забезпечити поновлення прав марокканського султана.
Перша проблема, яка виникла на конференції, було те, хто і з ким буде підписувати договори. Справа в тому, що не всі країни антигітлерівської коаліції були у стані війни. Так, наприклад, США не оголошували війни Фінляндії.
У зв’язку з цим СРСР запропонував у розробці і підписанні договорів повинні брати участь тільки ті країни, які знаходились у стані війни, і які підписали угоду про перемир’я. Західні ж країни наполягали, що у підготовці і підписанні договорів повинні брати участь всі члени антигітлерівської коаліції. Великобританія запропонувала скликати конференцію у складі всіх країн антигітлерівської коаліції, куди винести всі питання, які не будуть вирішенні на першій сесії РМЗС.
СРСР не погодився, оскільки це суперечило рішенням Потсдамської конференції. У відповідь Західні країни заявили, що не будуть готувати договір з Болгарією і Румунією, оскільки в цих країнах, на думку західних діячів, були сформовані недемократичні про-радянські диктаторські уряди.
Через такі суперечки Лондонська сесія фактично завершилась безрезультатно, бо не було підписано протоколів, які б зафіксували узгоджені рішення. Бірнс запропонував нараду міністрів закордонних справ в Москві, щоб у більш неформальній обстановці вирішити всі питання. В період до московської зустрічі обидві сторони були готові на поступки. Сталін погодився ввести до уряду Румунії та Болгарії представників формально некомуністичних партій.
Західні країни погодились, що договори будуть підписувати ті країни, які знаходились у стані війни і підписували умови капітуляції, а після погодження умов договорів в рамках РМЗС буде скликано конференцію щодо остаточного розгляду договорів.
Для того, щоб перебороти суперечності, в Москві, формально поза межами РМЗС, з 16 по 26 грудня 1945 р. пройшла нарада міністрів закордонних справ СРСР, США та Великобританії, так звана конференція «великої трійки».
На нараді було узгоджено процедуру підготовки мирних угод, запропонованих Потсдамською конференцією. Було також вирішено після закінчення підготовки проектів мирних угод скликати мирну конференцію, яка обговорить узгоджені тексти угод для рекомендацій Раді міністрів закордонних справ. Склад конференції обмежу¬вався країнами, які брали активну участь у війні проти фашистського блоку в Європі, — 21-ю державою (СРСР, США, Великобританія, Франція, Китай, Австралія, Бельгія, Білоруська РСР, Бразилія, Греція, Ефіопія, Індія, Ка¬нада, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканський Союз, Польща, Українська РСР, Чехословаччина, Югославія).
На цій же нараді урядам Болгарії й Румунії було рекомендовано залучити до свого складу по два представники від опозиційних партій і груп. Представники США й Великобританії пообіцяли, що після виконання цих реко¬мендацій їхні країни визнають уряди Болгарії й Румунії.
Було також вирішено, що Сполучені Штати не братимуть участь в переговорах з Фінляндією, а Франція – з жодною з держав-сателітів Німеччини, за винятком Італії.

Друга сесія Ради міністрів закордонних справ в Парижі
Основна робота з підготовки мирних угод розгорнула¬ся на другій сесії РМЗС, яка проходила в Парижі з 25 квітня до 16 травня і з 15 череня до 12 липня 1946 р.
Першою проблемою, з якою стиснулися учасники се¬сії РМЗС, була економічна. В пропозиціях США й Великобританії містилися умови щодо «свободи торгівлі» та «рівних можливостей», а також вимоги про передання закордонних активів ї відшкодування збитків, завданих власності іноземних громадян на території переможених країн. Західні країни наполягали на виплаті репарацій переможеними країнами в доларах США, що означало залежність торгівлі й економіки цих країн від західних держав у цілому й від США зокрема.
Радянський Союз як держава, що зазнала найбільших збитків від переможених країн, претендував на переважну частину репарацій. СРСР висловив готовність отримати репараційні виплати у вигляді товарів.
Що стосується повернення іноземної власності, то Радянський Союз відкинув вимоги реституції, підкреслив¬ши суверенне право держав націоналізувати іноземну власність. Одночасно СРСР висловився за часткову (в межах третини) компенсацію за втрачене майно.
Питання про режим судноплавства Дунаєм розгляда¬лося з ініціативи СРСР як справа власне придунайських дерзав, яку не можна вирішувати, в мирних угодах з ними.
Одним зі складних питань Паризької сесії РМЗС було питання про італо-югославський кордон, зокрема про Трієст, (Трієстом вважається територія Юлійської Крапни, яка складається з Істрії, власне міста Трієст із морським портом та Словенського примор'я.)
Позиція Радянського Союзу полягала в тому, щоб землі, населені хорватами й словенцями, передати Югославії, а італійцями — Італії. Експерти США й Великобританії, які виступили на сесії, запропонували поділити Юлійську Крайку на дві частини: східну і західну. Дві третини її території відходили до Югославії, а прибережні смуги Адріатичного моря — до Італії. Тож західна час¬тина Юлійської Крайни опинялася відрізаною від моря. Французькі експерти пропонували відкрити прохід до моря для західних районів Юлійської Крайни, але все-таки залишали їх відрізаними від порту Трієст.
Після досить тривалих дебатів РМЗС ухвалила компромісне рішення: створити Вільну територію Трієст і вста¬новити кордон між Італією і Югославією там, де його накреслили французькі експерти.
Серйозна дискусія розгорнулася з питання про статус Вільної території Трієст і засад її врядування. СРСР виступив за надання населенню права на власний розсуд створювати конституційні органи управління. США й Великобританія стояли за управління цією територією губернатором, якого мала призначити Рада Безпеки. Угоди про статус Трієста на Паризькій сесії так і не було досягнуто.
На обговорення Паризької сесії РМЗС із проблем долі колишніх італійських колоній (Лівії, Еритреї, Сомалі} було висунуто чотири проекти резолюцій.
Пропозиції США зводилися до передання всіх колишніх колоній під колективну опіку чотирьох держав (США, Англії, Франції й СРСР). Керувати цими колоніями мали адміністратори, призначені Радою ООН з питань опіки.
Англійський проект передбачав утворення з північно-африканських колоній Італії незалежної держави «Велика Лівія», яка б об'єднала Тріполітанію і Кіренаїку, та створення на сході під протекторатом Англії іншої держави — «Великого Сомалі», яка б мала у складі не лише колишнє Італійське Сомалі, але й два райони Ефіопії — Огаден і так звані зарезервовані території.
Франція, остерігаючись зміцнення позицій Великобританії в районі Середземного моря та в Африці, пропо¬нувала доручити опіку над колишніми італійськими колоніями самій Італії.
Радянські пропозиції передбачали встановлення над кожною з колоніальних територій колективної опіки двох держав — Італії та однієї з союзних держав. Союзна держава мала призначити адміністратора, що приймав би рішення за згодою з особливою консультативною радою у складі п'яти членів (троє — представники союзних держав, двоє —представники місцевого населення).
Позиція СРСР змусила США відмовитися від свого проекту й спочатку приєднатися до пропозицій Франції, але потім, під тиском Великобританії, висунути новий варіант резолюції. Держсекретар США Бірнс запропонував передати колишні італійські колоні під опіку чо-тирьох держав, визначених Паризькою сесією терміном на один рік, аби протягом року вирішити питання про долю цих колоній. Якщо угоди про це не буде досягнуто, то питання по закінченні року слід передати на розгляд Організації Об'єднаних Націй.
Після тривалих дискусій Рада міністрів закордонних справ ухвалила пропозиції Бірнса.

Конференція в Парижі та сесія Ради міністрів закордонних справ в Нью - Йорку
З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.
Значне місце на початковому етапі роботи конферен¬ції посіло обговорення процедурних питань. Було ухвалено резолюцію, яка оголошувала рекомендації конференції рішеннями, якщо вони ухвалені не лише більшістю у дві третини голосів, а й простою більшістю. 25 вересня 1946 р. міністри закордонних справ Англії, США, Франції й СРСР опублікували Декларацію про колишні італійські колоніальні володіння в Африці, яка стала основою для Спільної декларації з цього питання, і була підписана разом із мирними угодами.
Щодо статусу Вільної території Трієст західні країни запропонували всю повноту влади надати губернаторові, відповідальному за свої дії лише перед Організацією Об'єднаних Націй.
Радянський Союз вважав за необхідне передати виконавчу владу урядові Вільної території Трієст, створювано¬му народними зборами й відповідальному перед ними. Але цю пропозицію відкинула більшість учасників конференції.
Серед територіальних проблем конференція розглянула претензії Греції на 1/10 болгарської території, межую¬чої з грецьким кордоном, під приводом «стратегічної безпеки». Створена конференцією комісія з політичних і територіальних питань мирної угоди з Болгарією ухвалила постанову РМЗС про збереження існуючого болгаро-грецького кордону.
Подібні претензії Греція висунула й щодо 1/3 території Албанії, але це питання на конференції серйозно не розглядалося.
Широко обговорювалася на конференції й проблема репарацій.
Паризька конференція, підтвердивши переважну більшість узгоджених у межах РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань — подолання суперечностей, що містилися в цих рішеннях. Для цього було скли¬кано третю сесію РМЗС, що пройшла з 4 листопада по 12 грудня 1946р. у Нью-Йорку.
Сесія усунула суперечності з питання про статус території Трієст ухвалою про те, що до набрання чинності постійним статусом Вільної території Трієст управління цією територією здійснюватимуть губернатор, призна-чений Радою Безпеки, і Тимчасовий уряд, сформований губернатором після консультації з югославським та італійським урядами.
Для врегулювання режиму судноплавства Дунаєм РМЗС вирішила скликати через шість місяців після підписання мирних угод конференцію за участю всіх придунайських держав, а також США, Англії й Франції.
Територіальні пункти угод відновлювали довоєнні кордони європейських держав з невеликими змінами.
Узгоджено було позиції з репараційного питання.
Таким чином, Нью-Йоркська сесія Ради міністрів закордонних справ завдяки взаємним компромісним поступкам сторін ухвалила остаточно узгоджені рішення за всіма статтями проектів мирних угод з країнами — колишніми союзниками гітлерівської Німеччини.
Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією були підписані 10 лютого 1947р. в Парижі й набрали чинності 15 вересня 1947р.
Кожна з угод містила преамбулу, а також територіальні, політичні, військові, економічні, репараційні пос¬танови. В преамбулі кожної з мирних угод проголошувалося про припинення стану війни й фіксувалося зобов'язання союзних держав підтримати звернення країни, з якою укладено мирну угоду, про прийняття її в Організацію Об'єднаних Націй.

Основні положення договорів із сателітами Німечини

Основні положення договору про мир з Італією

Договір було підписано з Союзом Радянських Соціалістичних Республік, Сполученими Штатими Америки, Об’єднаним Королівством Великобританії та Північної Ірландії, Францією, Китаєм, Австралією, Бельгією, Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Бразилією, Грецією, Ефіопією, Індією, Канадою, Нідерландами, Новою Зеландією, Норвегією, Південно-Африканським Союзом, Польщею, Українською Радянською Соціалістичною Республікою , Чехословаччиною, Федеративною Народною Республікою Югославією, з однієї сторони, та Італією, з другої.
Договір складається з преамбули, 11 частин, 90 статей та 17 додатків до основного змісту тексту договору. Згідно із Законом України Про правонаступництво, даний договір з Італією є частиною законодавства України та є чинним і для нашої країни сьогодні.
Структурно договір можна поділити на певні блоки:

1) Територіальні постанови:

Найзначніші територіальні зміни передбачала угода з Італією. Згідно з нею кордони Італії було прокладено в межах її території за станом на 1 січня 1938 р., за винят¬ком: перевалу Малий Сен-Бернар, плато Мон-Сені, частини території в районах Мон Табор і Шабертон, які відійшли до Франції; східної частини Юлійської Крайни, Комуни Зоря, острова Пелагоза й низки дрібних островів, які відійшли до Югославії; Додеканезьких островів-, які відійшли до Греції. Крім того, західна частина Юлійської Крайни разом із містом Трієст була визнана Вільною територією Трієст. Далі питання про цю територію стало предметом переговорів між Італією і Югославією. Переговори ці завершилися в 1954 р. укладенням угоди про встановлення нового кордону між двома державами і по¬ділом між ними, зі згоди ООН, Вільної території Трієст.

Італія втратила всі права на свої територіальні володіння в Африці, а саме на Лівію, Еритрею та Італійське Сомалі Остаточну долю цих володінь мали визначити уряди СРСР, США, Англії й Франції протягом одного року з дня набрання чинності угоди з Італією. Якщо ж чотири держави не дійдуть згоди про долю цих територій за вказаний період» питання мало бути передане на розгляд Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Так і сталося: IV сесія Генеральної Асамблеї ухвалила рішення надати незалежність Лівії не пізніше від 1 січня 1952 р. (Лівію проголошено незалежною державою 24 грудня 1951 р.), а Італійське Сомалі передати під опіку Італії терміном на 10 років. Еритрея (після проведення в ній референдуму) за рішенням Генеральної Асамблеї ООН була приєднана до Ефіопії на федеративних засадах у 1952 р. З 1962 р. вона стала однією з провінцій Ефіопії.

Італія зобов'язувалася поважати суверенітет і незалежність Албанії й Ефіопії.

2) Політичний блок:

Політичні пункти мирних угод з Італією зобов'язували цю країну вжити необхідних заходів для забезпечення основних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Країна зобов'язувалася також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих.

3) Військовий блок

Італія зобов'язувалася ліквідувати всі укріплення на кордоні з Францією і Югославією, на островах Пантелерія, Сардинія, а також на Пелагозьких островах. Чисельність італійської армії обмежувалася до 250 тис. солдатів і офіцерів, італійських військово-повітряного і військово-морського флотів — по 25 тис. офіцерів і рядових.
Загальний стандартний тоннаж італійського військово-морського флоту регламентувався до 67 500 т. Крім того, Італії дозволялося мати два лінкори.
Військові статті угоди зобов'язували Італію передати урядам СРСР, США, Англії й Франції 163 військових кораблі, з них 3 лінійних кораблі, 6 крейсерів, 13 міноносців, 8 підводних човнів і 133 катерів, самохідних барж та допоміжних суден.

4) Економічний блок:

Репарації на користь Радянського Союзу, за умовами мирної угоди, були встановлені в сумі 100 млн доларів, Албанії – 5 млн доларів, Ефіопії – 25 млн доларів, Греції – 105 млн доларів, Югославії – 125 млн доларів із виплатою протягом семирічного терміну за рахунок поставок італійського заводського й інструментального обладнання, інших виробів італійської промисловості, а також за рахунок італійських активів у Румунії, Болгарії й Угорщині.

Основні положення мирного договору з Угорщиною

Договір було підписано з Союзом Радянських Соціалістичних Республік, Сполученими Штатими Америки, Об’єднаним Королівством Великобританії та Північної Ірландії, Австралією, Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Індією, Канадою, Новою Зеландією, Південно-Африканським Союзом, Українською Радянською Соціалістичною Республікою , Чехословаччиною, Федеративною Народною Республікою Югославією, з однієї сторони, та Угорщиною, з другої.
Договір складається з преамбули, 8 частин та 42 статей та 6 додатків до основного змісту. Згідно із Законом України Про правонаступництво, даний договір з Угорщиною є частиною законодавства України та є чинним і для нашої країни сьогодні.
Структурно договір можна поділити на певні блоки:

1) Територіальні постанови:

Територіальні пункти мирної угоди з Угорщиною, передбачали, що до Румунії відійде Північна Трансільванія, відторгнена від неї на користь Угорщини за рішенням Віденського арбітражу від 30 серпня 1940 р. Постанови цього арбітражу було визнано недійсними.
Окрім передання Угорщиною Румунії Північної Трансільванії, перед-бачали також передання Чехословаччині трьох сіл на південному березі Дунаю для розширення порту Братислава. Угорсько-чехословацький кордон установлено в межах, які існували на 1 січня 1938 р. Рішення Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. про приєднання до Угор-щини південних районів Словаччини й Закарпатської України було проголошено недійсними. Новий кордон між Угорщиною і Радянським Союзом збігався з кордоном між Угорщиною і Закарпатською Україною, який існував до ухвалення Віденським арбітражем рішення від 2 листопада 1938 р. Фінляндія повертала Радянському Союзові область Петсамо (Печенга).

2) Політичні пункти

Політичні пункти мирних угод з Угорщиною зобов'язували цю країну вжити необхідних заходів для забезпечення основних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Країна зобов'язувалася також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих. Угорщина зобов’язувалася вступити з Чехословаччиною в переговори щодо населення мадярського етнічного походження.

3) Військовий блок

Сухопутні війська, в тому числі ППО і річковий флот, мали обмежуватися чисельністю в 65 тис, особовий склад угорського військово-повітряного флоту —до 5 тис. осіб і 70 бойових машин. Збройні сили союзників мали бути виведені протягом 90 днів. Радянський Союз залишав за собою право зберігати на угорській території, таку кількість військ, яка йому необхідна для забезпечення лінії зв’язку Радянської армії з радянською зоною окупації в Австрії.

4) Економічний блок

Репарації на користь Радянського Союзу, за умо¬вами мирної угоди, були встановлені в сумі 200 млн доларів з виплатою протягом восьми років, і 100 млн. – Чехословаччині та Югославії починаючи з 20 січня 1945 р., за рахунок товарних поставок.

Основні положення мирного договору з Румунією

Договір було підписано з Союзом Радянських Соціалістичних Республік, Сполученими Штатими Америки, Об’єднаним Королівством Великобританії та Північної Ірландії, Австралією, Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Індією, Канадою, Новою Зеландією, Південно-Африканським Союзом, Українською Радянською Соціалістичною Республікою , Чехословаччиною, з однієї сторони, та Румунією, з другої.
Договір складається з преамбули, 8 частин та 40 статей та 6 додатків до основного змісту. Згідно із Законом України Про правонаступництво, даний договір з Румунією є частиною законодавства України та є чинним і для нашої країни сьогодні.
Структурно договір можна поділити на певні блоки:

1) Територіальні пункти

Територіальні пункти мирної угоди з Румунією передбачали відновлення її кордонів за станом на 1 січня 1941 р., за винятком румуно-угорського кордону, який було визначено в межах, що існували на 1 січня 1938 р. До Румунії відійшла Північна Трансільванія, відторгнена від неї на користь Угорщини за рішенням Віденського арбітражу від 30 серпня 1940 р. Постанови цього арбітражу було визнано недійсними.
Кордони між Румунією та СРСР залишалися такими, якими вони були на 28 червня 1940 рік, тобто Радянський Союз лишив собі Бессарабію та Північну Буковину. Крім того, за радянсько-чехословацьким договором від 29 червня 1945 р. до СРСР відходила Підкарпатська Русь (Закарпаття).

За окремим румуно-болгарським договором до Болгарії відходила Південна Добруджа, якою вона вже володіла з часів війни згідно з Крайовським договором від 7 вересня 1940р.

2) Політичні пункти

Політичні пункти мирних угод з Угорщиною зобов'язували цю країну вжити необхідних заходів для забезпечення основних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Країна зобов'язувалася також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих. Політичним життям мав керувати «Вітчизняний фронт», у якому домінували комуністи.

3) Військовий блок

Чисельність армії Румунії, включаючи зенітну артилерію, встановлювалась у 125 тис. осіб, чисельність військ протиповітряної оборони повинні були налічувати 5000 чоловік і військово-морсь¬ких сил — у 5000 осіб. Тоннаж військово-морського флоту Румунії обмежувався до 15 тис. т. Авіація обмежувалася до 3000 чоловік і 100 бойових машин. Збройні сили союзників мали бути виведені протягом 90 днів. Радянський Союз залишав за собою право зберігати на румунській території, таку кількість військ, яка йому необхідна для забезпечення лінії зв’язку Радянської армії з радянською зоною окупації в Австрії.

4) Економічні пункти

Румунія на користь СРСР повинна була виплатити репарації у сумі 300 млн доларів з виплатою у восьмирічний термін, починаючи з 12 вересня 1944 р., за рахунок товарних поставок. До СРСР переходили німецькі авуари в Румунії.

Основні положення мирного договору з Болгарією

Договір було підписано з Союзом Радянських Соціалістичних Республік, Сполученими Штатими Америки, Об’єднаним Королівством Великобританії та Північної Ірландії, Австралією, Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Індією, Канадою, Новою Зеландією, Південно-Африканським Союзом, Українською Радянською Соціалістичною Республікою , Грецією, Чехословаччиною, з однієї сторони, та Болгарією, з другої.
Договір складається з преамбули, 8 частин та 38 статей та 6 додатків до основного змісту. Згідно із Законом України Про правонаступництво, даний договір з Болгарією є частиною законодавства України та є чинним і для нашої країни сьогодні.
Структурно договір можна поділити на певні блоки:

1) Територіальні постанови:

Кордони Болгарії було залишено без змін, Південна Добруджа, втрачена Румунією за угодою у Крайові у вересні 1940 р. на користь Болгарії, лишилася у складі Болгарії. Її претензії на узбережжя Егейського моря і Західну Фракію не були задоволені, проте і претензії Греції на болгарські території у північно-східній частині Фракії теж не були визнані.

2) Політичні пункти

Політичні пункти мирних угод з Угорщиною зобов'язували цю країну вжити необхідних заходів для забезпечення основних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Країна зобов'язувалася також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих. Політичним життям мав керувати «Вітчизняний фронт», у якому домінували комуністи.

3) Військовий блок

Армія Болгарії, включа¬ючи зенітну артилерію, мала становити до 56 800 осіб, особовий склад її військово-повітряного флоту — до 5200 осіб і військово-морського флоту — 3 500 осіб і 7250 тонн загального тоннажу кораблів і 70 бойових машин. Болгарія не мала права будувати постійні укріплення на північ від грецького кордону. Збройні сили союзників мали бути виведені протягом 90 днів.

4) Економічні пункти

Сума репарацій з Болгарії на користь Греції ста¬новила 45 млн доларів і на користь Югославії — 30 млн доларів.

Основні положення мирного договору з Фінляндією

Договір було підписано з Союзом Радянських Соціалістичних Республік, Об’єднаним Королівством Великобританії та Північної Ірландії, Австралією, Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Індією, Канадою, Новою Зеландією, Південно-Африканським Союзом, Українською Радянською Соціалістичною Республікою, Чехословаччиною, з однієї сторони, та Фінляндією, з другої.
Договір складається з преамбули, 6 частин та 36 статей та 6 додатків до основного змісту. Згідно із Законом України Про правонаступництво, даний договір з Фінляндією є частиною законодавства України та є чинним і для нашої країни сьогодні.
Структурно договір можна поділити на певні блоки:

1) Територіальні постанови

З Фінляндією встановлювались корони, обумовлені договором 1940 року (після війни СРСР і Фінляндії 1939-1940 року). СРСР анексував область Петсамо, тим самим Фінляндія втрачала вихід до Північного Льодовитого океану, а СРСР отримував кордон з Норвегією.

2) Політичні пункти

Політичні пункти мирних угод з Угорщиною зобов'язували цю країну вжити необхідних заходів для забезпечення основних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Країна зобов'язувалася також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих.

3) Військовий блок

Сухопутну армію Фінляндії було обмежено до 34 400 осіб, особовий склад її військово-морського флоту — до 4 500 осіб і 10 000 тоннажу, та військово-повітряного флоту —до 8 тис. чоловік і 60 літаків.

4)Економічні пункти

Фінляндія на користь СРСР повинна була виплатити репарації у сумі 300 млн доларів з виплатою протягом восьми років, починаючи з 19 вересня 1944 р., за рахунок товарних поставок.


Повідомлення відредагував Катя - П`ятниця, 11.11.2011, 13:42
 
Наукові статті, Доклади » МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА СВІТОВА ПОЛІТИКА » ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВіДНОСИН » Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини (міжнародні відносини після Другої світової війни)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz