Системні дослідження та загальна теорія систем - Наукові статті, Доклади
Вівторок, 06.12.2016, 08:58
Вітаю Вас Гость | RSS

КЛУБ "МІЖНАРОДНИК"

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Наукові статті, Доклади » МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ ТА ГЛОБАЛЬНИЙ РОЗВИТОК » МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ ТА ГЛОБАЛЬНИЙ РОЗВИТОК » Системні дослідження та загальна теорія систем (автор - Пилипчук Катя)
Системні дослідження та загальна теорія систем
КатяДата: Неділя, 04.03.2012, 02:37 | Повідомлення # 1
Магистр
Група: Проверенные
Повідомлень: 27
Репутація: 0
Статус: Offline
Системні дослідження та загальна теорія систем
Системні дослідження беруть свій початок з історії розвитку знання. Філософські погляди таких мислителів Древньої Греції як Анаксімандра , Геракліта, Піфагора, Демокрита можна вважати одними з перших вчень про структуру, організації як світу вцілому, так і окремих його явищ. Натурфілософська атомістика заклала фундамент для сучасної теорії систем.
Філософський аналіз систем і системності притаманний працям Бекона, Гассенди, Кондильяка та інших філософів та науковців. Формування сучасної теорії систем припало на 50-ті – 70-ті роки ХХ століття. Саме в цей період формується тенденція досліджувати системи як дещо ціле, а не як множину частин. Перший варіант загальної теорії систем був запропонований у 1912 році Олександром Богдановим (псевдонім; справжнє прізвище Малиновський; 1873-1928) у вигляді вчення про тектологію. Тектологія в перекладі з грецької означає вчення про будівництво. Термін будівництво вживається як синонім поняття організація. Тектологія О.Богданова – це це загальна теорія організацій й дезорганізацій, наука про універсальні типи та закономірності структурного перетворення будь-яких систем. Вихідним пунктом тектології є визнання необхідності підходу до вивчення будь-якого явища з точки зору його організації, що означає - вивчати будь-яку систему з точки зору як відносин всіх її частин, так і цілого із середовищем, тобто з усіма зовнішніми системами. Закони організації систем є єдиними для будь-яких об'єктів, найрізноманітніші явища об'єднуються загальними структурними зв'язками і закономірностями.
Через декілька десятиріч австрійський біолог та філософ Людвіг фон Берталанфі (1901 - 1972) знаходить деякі ідеї О. Богданова цікавими та спираючись на них розвиває загальну теорію систем, доводить актуальність праць вченого та надає йому почесного статусу новатора в цій сфері.
Л.Берталанфі розглядав систему як комплекс взаємодіючих елементів, зробивши особливий акцент не на тому, що ціле складається із частин, а на тому, що поведінка та властивості цілого визначаються взаємодією його частин. Системний підхід відразу ж увійшов до соціологічної науки і як теорія, і як принцип, і як знання, і як метод дослідження. Л. Берталанфі став основоположником цілого наукового напрямку, піонером створення загальної теорії систем. Він першим поставив саме завдання побудови цієї теорії. Загальна теорія систем мислилася їм як фундаментальна наука, що досліджує проблеми систем різної природи .
На наступному етапі розвитку системних знань виникло кілька варіантів спеціальних системних теорій, сформувалося знання, що відображало окремі сторони систем,з’явилися значні напрацювання про системи різної природи. Найбільш загальним поняттям, що позначає всі можливі прояви систем, є "системність". Причому в цьому терміні є два аспекти. Перший ототожнює системність з об'єктивною, незалежною від людини властивістю дійсності. Таке розуміння робить системність онтологічною, об'єктивно-діалектичною властивістю всього існуючого. Другий аспект системності охоплює накопичені людьми дані про саму властивість, тобто являє собою гносеологічне явище, деякі знання про системи різної природи.
Системний підхід в будь-якому дослідженні багатоаспектний. Як зазначив В. Г. Афанасьєв, він містить наступні аспекти або напрямки аналізу: системно-структурний, системно-функціональний, системно-
інтегративний, системно-історичний .
Науково-понятійний апарат зазначеного підходу досліджень є досить різноманітним. Системний підхід має особливе значення для дослідження соціальних явищ і процесів, розглядаючи їх як системи, що саморозвиваються. Той хто починає освоювати ідеї теорії систем, відразу зіштовхується із проблемою споконвічної невизначеності в поняттях. Тому необхідно розкрити основні загальнонаукові поняття, які можуть використовуватися в ході здійснення системних досліджень в сфері криміналістики. Це потрібно тому, що, по-перше, на сучасному рівні розвитку системних досліджень кожна окрема наука застосовує системний підхід у відповідності до специфіки досліджуваних нею явищ, конкретних об'єктів і можливостей власного категоріального апарату. По-друге, для кожної сфери наукового знання характерний і необхідний єдиний уніфікований набір понять і термінів, що описує системні процеси в науці.
У науковій літературі в якості основних категорій системних досліджень використовуються такі поняття як системна парадигма, системний ідеал, системний метод, системий підхід і, власне, система.
Основоположник використання терміну «парадигма» Т. Кун розглядав його як пануючу протягом певного часу в науці (або конкретній дисципліні) систему теоретичних уявлень, що спрямовує роботу всіх вчених в певному напрямі, нібито нав’язуючи їм визначені форми розуміння дійсності. Його роботи майже одразу стали об’єктом підсиленої уваги, зокрема, в формі критики. У своїх більш пізніх працях Т.Кун наводить точніші критерії визначення парадигми. За ними він виокремив два основних значення терміну: парадигми як термінологічної матриці науки та парадигми як спільного прикладу. В першому випадку розуміння парадигми розпадається на 1) символічні або теоретичні узагальнення; 2) метафізичні переконання або довіра до специфічних моделей реального світу; 3) цінності; 4) зразок або приклад роботи наукового знання.
Друге значення парадигми витікає із аналізу Т. Куном того, як відбувається процес навчання та освіти в цілому, як, іншими словами, виникає професійний вчений. Цей процес здебільшого концентрується навколо вирішення проблематичних питань науки, причому навички отримуються за допомогою вирішення вже відомих, старих, але складних проблем. При цьому мається на увазі, що набувши вмінь вирішувати такі проблеми й опанувавши методологією їх розв’язання, вчений стає здатним вирішувати й нові проблеми, «правильних» рішень яких ще не існує. При цьому він набуває специфічної здатності сприймати світ в руслі існуючої традиції, яку він осягнув в процесі навчання, а також отримує «приклад» того, як потрібно вирішувати наукові проблеми в межах дисципліни. Разом із цим він також формує систему наукових цінностей, що відповідає на питання про те, що, власне, потрібно вивчати і які питання необхідно ставити.
Таким чином, парадигма є засобом наукового охоплення світу в найбільш загальному розумінні. Вона формує «картину світу» для вченого, вказуючи йому всі «білі плями», проблемні питання та напрями пошуку відповідей. Парадигма є метатеорією в тому розумінні, що вона є абстрактнішою за теорії, а також є передумовою їх виникнення. Парадигми, строго кажучи, неможливо спростувати – з точки зору структури вони є системами, схожими на філософські, в яких принципи пізнання настільки абстрактні, що їх важко співвіднести із світом фактів; натомість із цим світом фактів співвідносяться різноманітні прояви парадигм – наприклад, концепції та теорії. Від того, як саме ці концепції та теорії пояснюють дійсність залежить життя чи смерть парадигми. Коли кількість парадоксів всередині пануючої парадигми сягає критичних значень – відбувається, за Т. Куном, наукова революція – зміна пануючої парадигми.
Системна парадигма, як правило, ототожнюється із загальною теорією систем, що включає в себе передумови системної побудови
природи і суспільства, основні поняття, загальносистемні закони і категорії. У науковій літературі виділяються чотири найбільш розроблені теорії:
• загальна теорія систем М. Месаревича;
• загальна теорія систем А. І. Уйомова ;
• загальна теорія систем Ю. А. Урманцева;
• загальна теорія В. Н. Садовського.
З них лише три останні побудовані на діалектико-матеріалістичних підставах.
Вчені справедливо зазначають, що системні уявлення - це не тільки продуктивний і перспективний дослідницький метод, що довів свої евристичні можливості, а й необхідний (а часом і єдино можливий) методологічний засіб наукового аналізу. Системні уявлення грунтуються на діалектико-матеріалістичному визнанні єдності і різноманіття світу, його невичерпності. При цьому сенс системного аналізу оточуючого нас
світу полягає у виділенні певних систем, тобто якісно
відокремлених фрагментів дійсності. Однак важливо підкреслити, що дослідник не нав'язує системність явища, а лише пізнає, фіксує його системні зв'язки і відносини. Враховуючи, що саме діалектичний метод лежить в основі всіх криміналістичних наукових досліджень, будучи загальним методом цієї науки, погляди А. І. Уйомова, Ю. А. Урманцева і В. Н. Садовського слід проаналізувати детальніше.
А. І. Уйомов будує загальну теорію систем, виходячи з принципу діалектичного взаємозв'язку, тобто з позицій загальних зв'язків і відносин. Центральне поняття теорії - поняття системи - формулюється ним, грунтуючись на трьох філософських категоріях: предмет, властивість, відношення. Теорія систем А. І. Уйомова розкривається і конкретизується з допомогою таких загальних понять, як «системні параметри» і «системні закономірності», що являють собою стійкі поєднання системних параметрів по два, три і більше. При цьому системні закономірності виявляються переважно в ході емпіричних досліджень, чим значно обмежуються
теоретичні можливості системних досліджень .
Ю. А. Урманцев в якості вихідного методологічного принципу своєї теорії систем використовує ядро діалектики - закон єдності і боротьби протилежностей і діалектику в цілому як вчення про розвиток. У його варіанті теорії системними засобами досліджуються способи існування,
зміни, перетворення систем природи, суспільства і мислення; формулюються закони систем синтезу - перетворення і розвитку систем.
Ідеї Ю. А. Урманцева були підтримані в роботах В. С. Тюхтіна .
Загальна теорія систем В. Н. Садовського за своїм змістом багато в чому близька до теорії А. І. Уйомова, однак він зробив акцент на тому, що основна функція загальної теорії систем полягає в розробці загальних принципів знання про системні об'єкти. На його думку, предметні (такі, що використовуються лише в певних сферах наукового знання) теорії систем є обмеженими предметом та засобами, що застосовуються.В. Н. Садовський висунув таку вимогу: загальна теорія систем повинна містити інформацію не тільки про матеріальних, а й «про ідеальні, концептуальні системи, в тому числі і про методологію системного дослідження » .
Це був важливий крок у розробці загальної теорії систем, що став базисом для розробки системного підходу.
В даний час достатньо обгрунтоване положення, що системний підхід до вивчення об'єктивної дійсності є загальнонауковим міждисциплінарним методологічним знанням. Він тісно пов'язаний і багато в чому відділений від загальної теорії систем. Він ніби реалізує її практичну функцію. Як базові наукові роботи, що містять теоретичні положення і понятійний апарат загальної теорії систем, слід назвати праці В. Г. Афанасьєва, В. Н. Садовського, І. В. Блауберг, В. С. Тюхтіна і Б. Г. Юдіна. Відзначимо, що роботи саме цих вчених покладені в основу переважної більшості системних досліджень в сучасній криміналістиці.
Системний ідеал є гранично концентрованим виразом системної парадигми. Він вимагає подання будь-якого об'єкта у вигляді об'єкта-системи в системі об'єктів одного і того ж роду, виявлення в останній спеціальних ознак: предметів, властивостей, відносин, процесів, явищ, законів; полі- і ізоморфізму, симетрії і дисиметріі, відносин протиріччя і несуперечливий, всіх або частини форм зміни, розвитку, збереження, дії, відносини матерії.
Вищим системним ідеалом науки виступає її система.
Системний підхід, як принцип пізнання, виконує орієнтаційну й світоглядну функції, забезпечує не тільки бачення світу, але й орієнтацію в ньому. Термін "підхід" означає сукупність прийомів, способів впливу на кого-небудь, у вивченні чого-небудь, веденні справи й т.д. У цьому сенсі підхід - скоріше не детальний алгоритм дій людини, а множина деяких узагальнених правил. Тому системний підхід можна розглядати як принцип діяльності. Адже під принципом розуміється найбільш загальне правило діяльності, що забезпечує його правильність, але не гарантує однозначність і успіх. Це, по суті справи, системна парадигма, системний світогляд. Призначення системного підходу полягає у тім, що він спрямовує людину на системне бачення дійсності, тобто він змушує розглядати світ із системних позицій, точніше - з позицій його системного устрою.
Системний підхід полягає в тому, що кожний більш-менш складний об'єкт розглядається як самостійна система зі своїми особливостями функціонування й розвитку. Ґрунтуючись на ідеях цілісності й відносної незалежності об'єктів, що перебувають у цілісному світі, принцип системності припускає, що досліджуваний об'єкт - це деяка система, яка характеризується:
• елементним складом;
• структурою, як формою взаємозв'язку елементів;
• функціями елементів і цілого;
• наявністю середовища системи;
• законами розвитку системи і її складових.
Системний метод реалізує пізнавальну й методологічну функції, а системна теорія - пояснюючу та систематизуючу. Таким чином, системність виступає інструментом пізнавальної діяльності, арсеналом конкретних методів пізнання. Системна теорія, як знання про системи накопичує їх, упорядковує й використовує для пояснення систем різної природи.
Сучасна наука має потребу у виробленні чіткого наукового визначення системи. Зробити це непросто, тому що поняття "система" належить до числа найбільш загальних і універсальних дефініцій. Воно використовується стосовно різних предметів, явищ і процесів. Невипадково термін використовується в безлічі різних термінологічних варіацій.
Система — це теорія (наприклад, філософська система Платона). Цей контекст розуміння системи був найбільш раннім. Він склався коли виникли перші теоретичні комплекси. І чим більш універсальними вони були, тим більшою була потреба в спеціальному понятті, яке позначало б цю цілісність і універсальність.
Система — це класифікація (наприклад, періодична система елементів Д.І.Менделєєва). Особливо бурхливо виникали різні класифікаційні системи в XVIII - XIX ст. Основна проблема класифікацій полягає в тім, щоб вони були істотними й не систематизували об'єкти з погляду несуттєвих ознак.
Система — це завершений метод практичної діяльності (наприклад, система реформатора театру К.С.Станіславського). Такого роду системи складалися по мірі виникнення професій, нагромадження професійних знань і навичок. Таке застосування терміна виникає в цеховій культурі середньовіччя. Тут поняття "система" вживали не тільки в позитивному сенсі, як засіб ефективної діяльності, але й у негативному, позначаючи ним те, що обмежує творчість.
Система — деякий спосіб розумової діяльності (наприклад, система підрахунків). Цей вид системи має глибоке коріння. Воно тягнеться від систем підрахуків й розвилося до інформаційних систем сучасності. Для них принципово важлива їхня обґрунтованість, що добре помітив французький мораліст П’єр Клод Віктуар Буаст: "Будувати систему на одному факті, на одній ідеї — це ставити піраміду гострим кінцем донизу". Звідси стає зрозумілим його ж афоризм: "Творець системи - це арештант, що бажає освітлювати світ лампою з своєї темниці".
Система — це сукупність об'єктів природи (наприклад, Сонячна система). Натуралістичне вживання терміна пов'язане з автономністю, деякою завершеністю об'єктів природи, їхньою єдністю й цілісністю.
Система — це деяке явище суспільства (наприклад, система міжнародних відносин). Соціальне вживання терміна обумовлене несхожістю й розмаїтістю людських суспільств, формуванням їхніх складових: правової, економічної та інших підсистем.
Система — це сукупність сталих норм життя, правил поведінки (наприклад, законодавча, моральна). Мова йде про деякі нормативні системи, які властиві різним сферам життя людей і суспільства, що виконують регулятивну функцію в суспільстві .
Таким чином, аналіз різноманіття вживання поняття "система" показує, що воно має глибоке коріння й грає дуже важливу роль у сучасній культурі, виступає інтегралом сучасного знання, засобом розуміння всього сущого. Разом з тим поняття не є однозначним, що робить його винятково креативним. Проте, в системних дослідженнях криміналістики систему визначають як сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємозв'язок.
 
Наукові статті, Доклади » МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ ТА ГЛОБАЛЬНИЙ РОЗВИТОК » МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ ТА ГЛОБАЛЬНИЙ РОЗВИТОК » Системні дослідження та загальна теорія систем (автор - Пилипчук Катя)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz