Іран - Мої статті - Каталог статей - Клуб "Міжнародник"
Вівторок, 06.12.2016, 08:54
Вітаю Вас Гость | RSS

КЛУБ "МІЖНАРОДНИК"

Переводчик онлайн
с на
Категорії розділу
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 11
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Подробно
Онлайн
Форма входу


Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Іран
Діалектика «мирного» та «воєнного» атома в контексті проблеми ядерної програми Ірану
«Атом – мізерна частинка, з якою пов’язані найзначніші досягнення та трагедії людства»
Георгій Олександров

Двадцять перше століття називають епохою «ядерного ренесансу» . Здебільшого це пов’язано з активізацією розвитку ядерної енергії в багатьох країнах світу. Ядерна енергетика завдяки своїй значущості в енергозабезпеченні людства, а також через свою специфіку майже із самого свого зародження завжди перебувала у центрі політичних дискусій. Потенційна небезпека аварій на ядерних об’єктах, накопичення відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів, технологічний зв’язок з виробництвом ядерної зброї розглядаються як фактори впливу на безпеку окремих країн та регіонів і використовуються у політичній боротьбі на різних рівнях.
Проблема безпечного використання ядерної енергетики та розповсюдження ядерної зброї в сучасному світі породжує виклики та загрози для всього людства. Трагедія, що трапилась в Японії, наслідки аварії на Чорнобильської АЕС, можливість одержання терористичними групами ядерних матеріалів та зростаюча кількість країн, що прагнуть здобути доступ до ядерної енергетики значно актуалізували діяльність міжнародної спільноти в сфері безпечного використання ядерних технологій.
Станом на 31 грудня 2010 року в світі нараховано 441 ядерний ректор. Найбільша кількість реакторів знаходиться в США – 104, на другому місці Франція – 58, і третьою у списку йде Японія – 54. У 2010 році було розпочато спорудження ще 16 ядерних реакторів (загальна кількість реакторів, що споруджується становить 67). Показники 2010 р. щодо спорудження нових реакторів є найвищими починаючи з 1985 р.
Отже, не дивлячись на всі загрози та виклики у світі продовжується активне нарощування ядерної енергії. Зрозуміло, що це викликано такими чинниками як зростання споживання енергетики в країнах та вичерпністю таких ресурсів як газ та нафта. І ,здавалося б, незначний факт того, що в ядерному реакторі, який надає електроенергію для цілодобового світіння 10 мільйонів стоваттних лампочок, за рік роботи зникає лише 1 кг ядерного пального із декількох десятків тонн, дає можливість зробити висновок, відмовитися людству від ядерних технологій сьогодні просто не можливо.
Для нас звично чути про мирний атом та його використання в промисловості, медицині та аграрному секторі. Проте, досить цікавим є той факт, що лише через дев’ять років після ядерних авіаударів на Хіросіму й Нагасакі, перший реактор з символічною назвою «Атом мирний» було підключено до мирної енергомережі. Сталося це недалеко від Москви, в містечку Обнінське на річці Протві, і з тих пір 27 червня 1954 року вважається днем народження ядерної енергетики.
Розробкою мирних ядерних технологій активно займалися США. У зверненні президента Д. Ейзенхауера до ООН у грудні 1953 р , в якому бу¬ло викладено програму "Атоми заради миру", містилась ідея, реалізація якої стала важливим кроком до розбудови інститутів, призначених зупинити без¬контрольне розповсюдження ядерних технологій. Ця пропозиція призвела до створення Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ), яку було створено у 1957 р. як автономну агенцію в рамках ООН, метою діяльності якої мала бути допомога у поширенні ядерної енергії у мирних цілях, забезпечення ядерної безпеки і водночас нагляд за системою міжнародних гарантій проти спроб вико¬ристання ядерних технологій у військових цілях .
МАГАТЕ - це єдина у світі універсальна міжнародна організація, що служить цілям мирного використання ядерної енергії. До її складу входять як країни, що володіють ядерною зброєю, так і країни, що не володіють нею. МАГАТЕ будує свою діяльність на принципах Статуту ООН і є першою організацією універсального характеру, що застосовує радикальні заходи контролю над роззброєнням, включно з інспекціями на місцях. На сьогодні членами МАГАТЕ є 151 країна світу.
Із створенням МАГАТЕ, перед країнами постала приваблива перспектива розвитку мирного атома для задоволення власних потреб в енергетиці. Проте, розвиток інфраструктури ядерної енергетики заклав можливість накопичувати високозбагачений ядерний матеріал, що може бути використаний у виробництві ядерної зброї. Окреслюється діалектика «мирного» та «воєнного» атома, набула актуальності проблема безпечного використання атомної енергії та розповсюдження ядерної зброї.
Проблема «мирного» та «воєнного» атома знайшла своє відображення у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 р.). Саме цим Договором юридично було розмежовано цивільну та військову складові ядерної політики. Відповідно до Договору, державою, що володіє ядерною зброєю, визнається така держава, що здійснила вибух ядерного вибухового пристрою до 1 січня 1967 р. (стаття 1 ДНЯЗ). Але було б проблематичним стверджувати, що державу, яка здійснила вибух такого пристрою після 1 січня 1967 р., можна продовжувати класифікувати як державу, що не володіє ядерною зброєю. Вперше це питання постало після здійснення Індією у 1974 р. ядерного вибуху (який сама Індія кла¬сифікувала як здійснений виключно у мирних цілях). Однак сам факт здій¬снення ядерного вибуху вже ставив під сумнів статус Індії, незважаючи на по¬стійні запевнення індійських урядів протягом 2-х десятиліть, що вони пересліду¬ють виключно мирні цілі, і те, що вони утримувались від подальших випробу¬вань, фактично перевів країну з неядерних у квазі -ядерні країни. Наступні події - здійснена Індією у 1998 р. серія з п'яти ядерних випробувань загострила про¬блему статусу Індії відносно ДНЯЗ. Індія відкрито проголосила себе після випро¬бувань ядерною державою. Той факт, що приклад Індії наслідував сусідній Пакистан, ще більше ускладнив питання про визначення держави, що володіє яде¬рною зброєю, і кореляцію його з ДНЯЗ. Отже, з юридичної точки зору, військова складова ядерної політики закріплена за «ядерним клубом» із 5 країн – США, Росія, Великобританія, Франція та Китай. Проте, реалії сьогодення такі, що окрім законних членів «ядерного клубу» з’явилися квазі-ядерні країни – Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР.
Стаття IV ДНЯЗ підтверджує право держав-членів розвивати та використо¬вувати ядерну енергію у мирних цілях без дискримінації. Таким чином, вона до¬зволяє державам, що не володіють ядерною зброєю, виробляти та використову¬вати плутоній та високозбагачений уран за умови, що цей матеріал знаходиться під гарантіями. Усі члени Договору можуть брати участь в обмінах відповідним устаткуванням, матеріалами та науково-технічною інформацією. Саме дана стаття Договору закріплює за країнами право на розвиток «мирного» атома.
Проте, збільшення кількості країн з ядерною зброєю, вказує на те, що грань між цивільною ядерною галуззю та розвитком військової ядерної програми є досить крихкою та невизначеною, що постійно породжує спокусу переступити її. Дослідження японських спеціалістів показали, що для створення ядерної зброї необхідно приблизно 1300 інженерів та 500 вчених, в числі яких – 120 спеціалістів – ядерників. Крім того, сьогодні країни можуть використовувати власних вчених, що здобули освіту за кордоном, а також – можуть запрошувати іноземних ядерників, які мають досвід роботи в створенні компонентів зброї.
Коли нові країни прагнуть одержати доступ до атомної енергії, постає проблема у визначенні межі між процесами необхідності розширення її застосування за призначенням та спробами використання для виробництва ядерної зброї. Чергове зростання напруженості у світі з цього питання обумовлене відновленням дослідницьких робіт Ірану в ядерній сфері та проведення КНДР ядерного випробування. На сьогоднішній день Іран вже продемонстрував здатність самостійно виконувати всі етапи ядерно-паливного циклу, включаючи збагачення урану.
Актуалізація проблеми ядерної програми Ірану отримала новий поштовх 18 лютого 2010, коли було опубліковано доповідь нового генерального директора МАГАТЕ Юкія Амано щодо іранської ядерної програми. Головний висновок доповіді полягає в тому, що через недостатню співпрацю Ірану з МАГАТЕ Агентство не може підтвердити, що весь іранський ядерний матеріал перебуває в сфері мирної діяльності. Більш того, в документі зазначається, що Тегеран зміг досягти ступеня збагачення ядерного матеріалу в межах 19,8%. При цьому, важливо відзначити ідеологічну складову створення ядерної зброї Іраною, що значно посилилась. Іран самотній ідеологічно, самотній релігійно, і цю самотність доводиться компенсувати, нарощуючи свій потенціал. Незважаючи на те, що весь ядерний потенціал Ірану - це спадщина шахського режиму, ні у кого в Ірані не виникає сумніву в тому, що ця зброя - найцінніше надбання ісламської революції 1979 р. Корпус варти Ісламської революції (КВІР) -головні ідеологи ядерної програми Ірану. Недарма, саме на урочистостях, присвячених 31-й річниці революції, Махмуд Ахмадінеджад оголошує Іран ядерною державою .
Ядерна програма Ірану є одним із свідчень занепаду режиму нерозповсюдження, на зміну якому йде система ядерного
стримування, яка змінює свою конфігурацію з біполярної (як це було в роки "холодної війни") на багатополярну. У цьому світлі Близький схід є саме тим регіоном, де або вже порушений режим нерозповсюдження ядерної зброї, або існують чинники, що сприяють її швидкому поширенню. Тут залишається невирішеним один з найбільш тривалих і гострих регіональних конфліктів міжнародних відносин після Другої світової війни - арабо- ізраїльський. Крім того, між багатьма мусульманськими державами регіону існують конфліктні відносини. Тут розташовуються найбільші опорні бази міжнародного тероризму. Регіон є осередком
стратегічних інтересів глобальних гравців (перш за все через найбільші запаси енергетичних ресурсів), а в двох державах регіону перебувають контингенти міжнародних коаліційних сил.
Фактично ж зараз на Близькому Сході існує лише одна ядерна держава - Ізраїль. За оцінками фахівців, Тель-Авів володіє
172-200 ядерними боєголовками і, крім того, має в розпорядженні розвинені ракетні та авіаційні засоби доставки. Його структура базується на класичній тріаді, причому морська компонента представлена трьома підводними човнами з крилатими ракетами. У країні також діє ефективна система ПРО, розроблена самостійно. Є підстави стверджувати, що Ізраїль є державою з такими збройними силами, які в умовах гострої кризи здатні здійснювати не тільки багаторівневе стримування, але й оборону. Втім, основою політики Ізраїлю є «ядерна невизначеність», головний девіз якої: «Ізраїль ніколи не принесе першим ядерну зброю на Близький Схід ».
Сутність цієї політики в тому, що Ізраїль ніколи не заявляв про наявність ядерної зброї, в той же час ніколи не спростовував цей факт. Сьогодні ж розвиток ядерної програми Ірану в якості нового елемента безпеки в регіоні, може вплинути на ядерну доктрину Ізраїлю, привівши її у відповідність з подібними доктринами офіційних ядерних держав з тією лише відмінністю, що ізраїльська доктрина, враховуючи специфіку держави, буде заснована на тактиці попереджувального ядерного
удару. А це, як можна припустити, цілком здатне спровокувати зі сторони арабських країн прийняття відповідних симетричних заходів.
Наслідком стане ланцюгова реакція, яка в майбутньому призведе до поява нових ядерних держав. Зараз найбільшу заклопотаність у цьому сенсі викликають Саудівська Аравія і Єгипет.
Для осмислення масштабів ядерної програми Ірану необхідно розглянути наявну інфраструктуру для розвитку ядерних технологій. Це дасть можливість реально оцінити потенціал Ірану в ядерній сфері.
Під час святкування Дня атомної технології 9 квітня 2009 року Президент Ірану М. Ахмадінежад виступив із заявою про технічний прорив в іранській ядерній програмі. За його словами, вченим і технічним фахівцям Ірану вдалося вирішити два важливих технічних питання: випробувати два нових типи центрифуг підвищеної продуктивності і приступити до виробництва палива для ядерних реакторів. Після цього Тегеран став володарем технологій повного паливного циклу.
Основні напрямками діяльності іранських вчених і технічних фахівців атомної промисловості є:
• переробка уранової руди, видобутої на території Ірану;
• збагачення урану до енергетичного рівня, розширення виробництва збагаченого урану, застосування центрифуг нових типів;
• виробництво тепловиділяючих елементів і збірок для ядерних реакторів;
• експлуатація атомної електростанції в Бушері;
• будівництво і введення в експлуатацію дослідницького реактора в Араку.
Видобуток і переробка уранової руди є початковою стадією отримання палива для ядерного реактора. Розвідка уранових родовищ в Ірані активізувалася з початком реалізації шахської ядерної програми. Роботи з вивчення запасів уранових руд проводилися Організацією Атомної Енергії Ірану (ОАЕІ), яка стверджує, що в даний час, розвідані та підтверджені національні запаси урану приблизно становлять 5000 тонн. Непідтверджені ж запаси, за прогнозами іранських учених, можуть скласти близько 39 тисяч тонн урану.
Загальні можливості Ірану з виробництва порошкового концентрату руди урану U3O8 обмежені можливостями рудників у Саганде і Гячине.
Родовище «Саганд» розташовано близько населеного пункту Саганд (100 км на північний схід від м. Йезд). Згідно з останніми оцінками ОАЕІ, запаси рудника Саганд складають приблизно 1,55 мільйона тонн низькосортної уранової руди з вмістом урану 0,05%.
Практичний видобуток уранової руди здійснюється з щорічною нормою виробництва 100-120 тис. тонн руди. Витягнута уранова руда, видобута в Саганде, відправляється для обробки на гірничозбагачувальний комбінат, розташований в 130 км від Саганда в м. Ардакан.
Крім того, Іран розробляє відкритий урановий рудник в населеному пункті Гячин (50 км на північний захід від м. Бендер-Аббас). Рудник являє собою кілька рівнів низькосортної руди урану, які можна розробляти відкритим способом. За оцінками іранців, дані поклади дозволять щорічно виробляти близько 21 тонни природного урану.
Наступною стадією обробки руди є конверсія природного урану в форму UF6 для подальшого газоцентрифужного або газодифузійного збагачення. Обробка урану відбувається на конверсійному підприємстві - Заводі з конверсії урану в Ісфахані. На цьому етапі в результаті конверсії отримують тетрафторид урану (UF4), а потім гексафторид урану (UF6), який знаходиться в газоподібному стані і може вже подаватися в центрифуги для збагачення з ізотопного типу.
Загальна кількість урану в формі гексафториду, виробленого з березня 2004 року до березня 2009 року, досягла 357 тонн. Частина цієї сировини була передана на завод зі збагачення урану в Натанзі.
Далі гексафторид урану, отриманий на Заводі з конверсії урану в Ісфахані, передається на збагачувальний завод в м. Натанз. Для збагачення урану на заводі застосовується технологія сепарування різних ізотопів з використанням центрифуг. Спочатку іранські атомники використовували центрифуги першого покоління (аналог пакистанської центрифуги П-1), які збирали, а потім підтримували в робочому стані, з використанням комплектуючих та технологій, придбаних на зовнішньому ринку. Такі центрифуги були названі IR-1.
Нові іранські центрифуги - це вдосконалені центрифуги другого покоління (П-2), при проектуванні яких застосовано цілий ряд власне іранських «ноу-хау». Ці центрифуги названі IR-2. Зокрема, для заміни забороненої до імпорту в Іран спеціальної сталі іранські інженери використовували вуглецеві композитні матеріали.
Незважаючи на те, що в цілому конструкція центрифуг спрощена, для іранців вона має незаперечну перевагу, так як адаптована до можливостей місцевої промисловості.
За словами іранського президента, силами іранських учених спроектовані і збираються центрифуги нового покоління, які забезпечують приріст продуктивності в п'ять разів. Такі центрифуги названі IR-3.
У Натанзі з кінця 2008 року працюють експериментальна установка по збагаченню урану (ЕУЗУ) і установка по збагаченню урану (УЗУ).
Експериментальна установка по збагаченню урану призначена для випробувань нових типів і перевірки старих центрифуг. Для випробування нових типів центрифуг в них у цілому з 29 жовтня 2008 року по 15 січня 2009 року було подано близько 50 кг газу гексафториду урану в каскад з 20 центрифуг IR-1, в каскад з 10 центрифуг IR-2 і в окремі центрифуги IR -1, IR-2, IR-3. Крім того, для експериментів зібраний каскад з 162 центрифуг IR-1.
Станом на 1 лютого 2009 року в УЗУ функціонували 24 каскади по 164 центрифуги кожна, в сумі 3936 центрифуги IR-1. За заявою президента Ірану, в даний час на цьому підприємстві встановлено близько 7 тисяч центрифуг, що не відповідає даним МАГАТЕ. За планом розвитку атомної галузі до 2015 року в Ірані має функціонувати близько 50 тисяч центрифуг для збагачення урану.
Отриманий збагачений уран повертається в м. Ісфахан для конверсії в форму діоксиду і готується для використання як палива.
Потужність заводу з виробництва ядерного палива (Ісфахан), на відкритті якого був присутній М. Ахмадінежад, може досягати 40 тонн палива на рік. При цьому 10 тонн палива призначені для дослідницького реактора IR-40 в Араку, а 30 тонн зі ступенем збагачення урану менше 5% для майбутніх реакторів АЕС. За планом розвитку ядерної енергетики до 2015 року цей завод повинен виробити паливо для вироблення більш 2500 МВт електроенергії.
Велика частина палива, виготовленого на заводі в Ісфахані, призначена для використання в ядерних реакторах АЕС. Враховуючи, що АЕС «Дарховин» знаходиться в проектній фазі, вироблене паливо може бути використано для АЕС «Бушер». До початку 2008 року російська сторона повністю виконала зобов'язання з постачання 82 тонн ядерного палива на АЕС «Бушер», які були виконані в рамках міжнародних домовленостей і під контролем МАГАТЕ. Паливні збірки, вироблені в Росії, надані Ірану з умовою повернення відпрацьованого палива, з метою недопущення виділення з нього плутонію та інших спеціальних матеріалів. Паливо для АЕС в опечатаному вигляді зберігається під контролем інспекторів МАГАТЕ. Ці заходи спрямовані на забезпечення безпеки і гарантують мирний характер співробітництва ІРІ і РФ у ядерній сфері.
25 лютого 2009 року в присутності керівника «Атомстройекспорт» С. Кирієнка був проведений тестовий пуск реактора в Бушері. Відкриття та запуск Бушерської АЕС відбулось 12 вересня 2011 року.
Іншим споживачем іранського ядерного палива є споруджуваний ядерний реактор на важкій воді в Араку. Розрахункова потужність дослідного важководного реактора становить 40 МВт. МАГАТЕ відмовило Ірану в технічної допомоги у створенні реактора, тому ІРІ продовжує роботи самостійно.
Іран не дав згоди на інспекцію цього об'єкта представниками МАГАТЕ на початку 2009 року, оскільки вважає, що створення IR-40 не пов'язане з отриманням ядерного матеріалу. Установка з виробництва важкої води, введена в експлуатацію в січні 2007 року працює в штатному режимі. Запланований щорічний обсяг виробництва до 16 тонн важкої води. Іран 11 країна світу, що освоїла технологію виготовлення важкої води.
Введення в дію дослідного реактора в Араку намічений на 2011-2012 рр.
Програма створення повного ядерного паливного циклу на своїй території поряд з космічною програмою є для Ірану пріоритетною. Тегеран всіляко демонструє рішучість у досягненні власних цілей і не має наміру призупиняти збагачення урану.
Отже, ми бачимо, що Іран володіє технологіями повного ядерного циклу та здатен самостійно збагачувати уран до 20%. Крім того, Іран активно розвиває власну ракетну програму.
В даний час Іран вже має сім основних центрів з розробки та виробництва ракетної техніки (Ісфаган, Семнан, Шираз, Султанатабад, Лавізан, Кух-Барджамалі і Шахруді). Крім того, є ще ряд дрібніших підприємств, що спеціалізуються в тій же області. У березні 1985 р. іранці провели перші бойові пуски ракет по іракським цілям.Найбільш інтенсивно обстріл ракетами SCUD-В вівся в 52-денний період 1988 р., названий згодом «війною міст». Тоді Іран запустив 77 ракет SCUD-В по Багдаду, Мосул, Кіркук і Тікріті.
До того моменту в Ірані вже відбувся перший випробувальний запуск ракети «Шехаб-1» (дальність польоту досягла 320 км, корисний вантаж дорівнював 985 кг) країна розпочала її власне виробництво, яке тривало до 1991 р.
Практично одночасно з «Шахаб-1» іранські конструктори почали розробляти її модифікацію - «Шахаб-2». Для цього протягом 1991-1994 рр.. Тегеран закупив у Північній Кореї від 250 до 370 ракет SCUD-C, а пізніше - і значну частину технологічного обладнання. Все це дозволило ІРІ у 1997 р. розгорнути власне виробництво ракет цього типу. Крім того, згідно з деякими даними Ірану вдалося налагодити виготовлення ракет «Шахаб-2» в Сирії. Протягом 2004-2006 рр.. іранці використовували такі ракети в ході військових навчань.
Ракетні програми «Шахаб-1» і «Шахаб-2» були повністю згорнуті в 2007 р. Проте, за наявними даними, Іран зараз зберігає у своїх арсеналах від 250 до 600 ракет «Шахаб-1» (варіант SCUD-B) і 50-150 ракет «Шахаб-2» (варіант SCUD-C).
До випробувань ракети «Шахаб-3» Іран приступив в 1998 р. паралельно з розробкою ракети «Шахаб-4». Перший успішний запуск «Шахаб-3», на якій було встановлено новий північнокорейський двигун, відбувся в липні 2000 р. Виробництво ж ракет «Шахаб-3» іранці змогли налагодити лише в кінці 2003 р. за активної допомоги з боку ряду китайських компаній.
У 2004 році з'явилася модифікація ракети «Шахаб-3М» з дальністю польоту ~ 2 тис.км з 700-кілограмовою головною частиною, до 2008 року - модифікація з дальністю польоту ~ 2000 км і вагою головної частини до 1,3 т. На базі ще однієї модифікації «Шахаб-3D» створювалася ракета-носій для запуску штучного супутника Землі (ШСЗ).
В даний час розробляються ракети «Шахаб-5» і «Шахаб-6» з дальністю польоту 3 тис. км і 5-6 тис. км відповідно.
Небезпека ситуації, що склалася полягає в тому, що якщо Іран дійсно намагається здобути для себе ядерну зброю, то це стане значним чинником порушення балансу сил в близькосхідному регіоні. Мусульмани-суніти дуже побоюються іранської ядерної зброї. Тому можна цілком з упевненістю сказати, що ядерний Іран спровокує ядерну гонку на Близькому Сході. Все це може призвести до того, що і Саудівська Аравія, і Єгипет, і навіть Туреччина стануть ядерними. Тим більше, що фундамент можливої ядерної гонки уже закладено. Ще у квітні 2008 року США звинуватили Сирію у незаконному будівництві ядерного реактора. Ізраїль, у свою чергу, заявивши, що він має достатньо підстав розглядати будівництво реактора як спробу створення ядерної зброї, здійснив авіа удари по території Сирії. На сьогоднішній день, Сирія повністю підтримує ядерну програму Ірану, і готова всіляко сприяти її розвитку. Йорданія та Єгипет висловлюють своє бажання будувати атомні станції з мирними цілями. З подібними заявами виступають Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар та Об’єднанні Арабські Емірати. До речі, у січні 2008 року Франція підписала договір з ОАЕ про допомогу у будівництві ядерного реактора. І якщо ядерна гонка озброєнь на Близькому Сході дійсно розпочнеться, то виникне абсолютно нова геополітична ситуація, котра може повністю змінити правила гри в світі.
Можливість створення Іраном ядерної зброї є абсолютно неприйнятною для Ізраїлю. В той час, коли американська адміністрація не може вплинути на ситуацію, Європа лише офіційно декларує свою позицію нічого конкретного не роблячи, а Росія допомагає Ірану, Ізраїлю не залишається іншого вибору, як взяти на себе ризиковану місію і після закінчення переговорів і санкцій, які виявляться неефективними, ізраїльтяни можуть почати діяти.
Небезпека полягає в тому, що якщо Ізраїль скине хоча б одну бомбу на іранські ядерні об’єкти, то це перетворить Близький Схід на «вогняну кулю» і зрозуміло, що це вогнище матиме зовсім не локальний, і скоріше всього навіть не регіональний масштаб.
Категорія: Мої статті | Додав: Катя (10.11.2011) | Автор: Пилипчук Катя E
Переглядів: 311 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Новини на головній


Наши друзья










Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz