| Олеся | Дата: Четвер, 10.11.2011, 19:27 | Повідомлення # 1 |
 Магистр
Група: Проверенные
Повідомлень: 3
Статус: Offline
| Інформаційний простір завдяки своїй транскордонності та віртуальному характеру виступає в сучасному світі як одна з основних сфер інтеграції людського співтова¬риства у світових масштабах. Інформаційний простір трансформує склад суспільства та змінює характер і зміст соціально-політичних відносин у всіх сферах – політиці, культурі, науці, релігії та ін.
Питаннями взаємодії суб’єктів в інформаційному суспільстві, обміну інформацією всередині суспі¬льства, інформації, призначеної для використання суб’єктами інформаційної сфери, інформаційної інфраструктури займалися зарубіжні дослідники, такі як: Д.Белл, Дж. Бенігер, З. Бжезинський, Р. Брейтенштейн, Е. Дж. Вільсон, В. Дайзард, Р. Дарендорф, Д. Естер, А. Етціоні, Г. Кан, Е. Карвонен, М. Кастельс, С. Леш, М. Маклуен, Дж. Мартін, Й. Масуда, К. Мей, Дж. Нейсбіт, Ф. Родрігес, Т. Розак, Т. Стоуньєр, Д. Тапскот, О. Тоффлер, А.Турен, Ф. Уебстер, Ф. Феррароті та ін.
В Україні предметне поле досліджень у рамках проблематики «інформаційне суспільство» розробляли у своїх різнопланових працях В.Андрущенко, І. Бойченко, О. Голубуцький, В. Гондюл, Л.Губерський, H. Джинчарадзе, В. Діденко, Д. Дюжев, М. Згуровський, М.Зелінський, В. Князєв, A. Колодюк, В. Кравець, В. Кремінь, С.Кузнєцов, В.Кухаренко, В. Кушерець, В. Лях, Є. Макаренко, І.Надольный, B.Нечитайло, Б. Новіков, В. Павлов, В. Щетинін, Т. Ящук та ін.
У багатьох працях було показано, що специфіка інформаційного простору виражається в появі нового типу суб’єктів діяльності, як нових, так і трансформованих старих. Набір цих суб’єктних позицій, інтереси та установки стосовно інформаційного поля створили базові умови для виникнення феномену сучасності, що одержав назву - «інформаційна політика», і дали змогу розглянути цю тему із сучасних позицій з урахуванням досвіду перших спроб застосування механізмів реалізації державної інформаційної політики.
Інформаційна політика - це особлива сфера життєдіяльності людей щодо актуалізації та реалізації своїх інтересів у суспільстві за допомогою формування, перетворення, зберігання та передачі всіх видів інформації, відтворення й поширення інформації, що задовольняє інтереси соціальних груп і суспільних інститутів. Виражаючи сутність інформаційної політики через категорію «інформаційна влада», можна говорити про те, що «інформаційна політика - це здатність і можливість суб’єктів політики впливати на свідомість, психіку людей, їх поведінку та діяльність в інтересах держави й цивільного суспільства за допомогою інформації» [7]. «Інформаційна політика» у цьому, власне, управлінському контексті при всьому різноманітті можливих інтересів звичайно зводиться до суто кількісного контролю за протіканням інформаційних потоків. На підставі кількісних показників будуються твердження про більшу або меншу інформаційну відкритість того чи іншого суб’єкта.
Для сучасного інформаційного простору як об’єкта керування державної інформаційної політики (далі - ДІП) характерна наявність прихованих об’єктів і зв’язків, виявлення та облік яких у процесі планування й реалізації керуючих інформаційних впливів утруднений, а часом і неможливий. Водночас постійний розвиток засобів і технологій інформаційного керування у поєднанні з використанням сучасних керуючих впливів у сфері політики, економіки та культури робить інформаційний простір досить керова¬ним об’єктом [8].
З одного боку, загальною ознакою об’єкта, що може розглядатися як сучасний об’єкт ДІП, є будь-яка форма використання інформації в його функціонуванні. Об’єктом ДІП є будь-який об’єкт соціальної та політичної сфери суспільства, відносно якого можливе застосування керуючого інформаційно-психологічного, або іншого (політичного, економічного тощо) впливу з боку органів державної влади та керування, результатом якого буде модифікація його властивостей як інформаційної системи [9].
Об’єктом сучасної ДІП може стати будь-який компонент або сегмент інформаційно-психологічного простору. Основними структурними елементами інформаційного простору суспільства, на які має здійснюватися керуючий вплив при реалізації ДІП, є суб’єкти, що реалізують і здійснюють масове інформування, використовуючи засоби масо¬вої інформації (ЗМІ) та масові комунікації (МК), а також суб’єкти, що активно актуалізують свої інтереси в інформаційному просторі та генерують значущі в масштабах сучасного суспільства інформаційні потоки.
З іншого боку, сучасними суб’єктами ДІП є органи державної влади та керування, до компетенції яких входить регулювання соцально-політичних відносин в інформаційно-психологічній сфері, а також недержавні суб’єкти відповідної діяльності, що залучаються органами державної влади та керування для розв’язання завдань державного регулювання в інформаційно-психологічній сфері.
Об’єктами керування в інформаційному просторі суспільства для суб’єктів, що реалізують ДІП, виступають усі елементи та системи, що існують у цьому просторі. Розходження між ступенем і формою впливу визначаються індивідуальними властивостями та особливостями об’єктів керування та їх значущістю для цілей і завдань сучасної ДІП. Так, значущість суспільно-політичних об’єднань, партій та організацій як об’єкта керування силами й засобами ДІП різко зростає в період, що передує виборам в органи державної влади, що ми й спостерігаємо сьогодні. При сучасній реалізації керуючих впливів на елементи та системи інформаційного простору суспільства в рамках ДІП необхідно використати систематизацію об’єктів керування, що дає змогу розподілити види, форми, характер і засоби керування [11].
Управлінським завданням ДІП є: контроль за інформаційними процесами й потоками, їх інформаційне та правове регулювання, у тому числі шляхом регулювання суспільних відносин у сфері інформаційного обміну; забезпечення захисту інформації та інформаційних ресурсів, а також формування інформаційного поля й створення інформаційних потоків, характер і зміст яких відповідає сучасним цілям і завданням органів державної влади та національних інтересів держави щодо збереження соціальної й політичної стабільності в суспільстві, розвитку культури, науки та інших соціально значущих завдань [10].
Керування об’єктами в рамках ДІП сучасної демократичної держави має здійснюватися за принципами інформаційної відкритості та рівноправної інтерактивної комунікації. Інформація та цілеспрямоване активне ставлення до неї мають розглядатися як привід для комунікації між різними суб’єктами. В цьому контексті зрозуміло, що інформаційна відкритість, наприклад, означає зовсім не кількість розповсюджуваної зовні інформації, а установку на безперервну комунікацію з іншими суб’єктами інформаційного процесу, що, власне кажучи, і становить суть сучасної інформаційної політики. Важливо, однак, розуміти, що мова йде не про комунікацію взагалі, а про певний тип комунікативної дії. Його базовою характеристикою, з погляду політики, буде якість інтерактивності.
Проблема інтерактивності, тобто розгляду комунікації як процесу взаємного розуміння, рефлексії та утворення змістів, була уведена в науковий і практичний обіг в 1970-х рр. - не без впливу праць німецького філософа Ю. Хабермаса, що розглядав простір комунікації як основний політичний фактор сучасної світобудови [12]. Очевидно, відіграв свою роль злам 1960-1970-х рр. -період, коли соціальна критика масової інформації та пов’язаних із нею явищ досягла свого піка.
Таким чином, умовами сучасного існування такого явища як «інформаційна політика» є інтерактивна форма комунікації, особливий її зміст, що може бути інтерпретований і як виробництво та відтворення гуманітарного знання, і як особливий тип суб’єкта, що приймає певні правила взаємодії з іншими учасниками комунікації. У свою чергу, індивідуалізація учасників процесу, вибір форм їх практичної поведінки в інформаційному середовищі та способів оволодіння процедурами діяльності прямо пов’язані з використанням інформаційних технологій [8].
Як і у випадку з терміном «інформаційна політика», термін «інформаційні технології» має кілька змістів. У звичайному розумінні за ним приховуються відомості про технічну інфраструктуру, застосовувану при роботі з інформаційними комплексами, або значення терміна зводиться до сукупності електронних носіїв інформації. Оскільки мова йде про технології, пов’язані з пошуком, обробкою та використанням інформації, то, можна виділити, дві її універсальні ознаки: процедурність - набір систематично повторюваних операцій, які здійснюються незалежно від конкретної ситуації використання технології, і відтворюваність - можливість застосовувати технологію багаторазово й з тими ж результатами, як у всіх інших випадках її застосування, що будуть мати специфічне наповнення, пов’язане з природою та логікою самої інформації. При цьому контекст інформаційної політики дає змогу визначити зміст поняття, виходячи із суті процесів, що відбуваються в сучасному інформаційному полі.
Наявні способи та форми застосування інформаційних технологій відображають, насамперед, певні інтереси різних учасників (суб’єктів) інформаційної політики. Конкретний напрям «використання» сучасних інформаційних можливостей і потенціалу масової комунікації свідчить про характер інформаційно-політичних інтересів, реалізованих у цьому просторі [8].
Повертаючись до логіки інформаційного простору та інформаційної політики, можна помітити, що будь-яка технологія роботи є непрямою, а часто й прямою ознакою позиціювання щодо можливого спектра політичних ідей і концепцій. Цілком зрозуміло, що прагнення до повнішого контролю над змістом і протіканням інформаційних потоків стає одним із головних завдань ДІП на сучасному етапі.
Розглядаючи концепцію ДІП, неважко ідентифікувати й загальнополітичне «забарвлення» суб’єктів інформаційного простору. Зовсім безглуздо намагатися розв’язати цю ситуацію за рахунок суто техніч-ної модернізації, тобто поліпшення якості технічного оснащення, або підвищення комп’ютерної грамотності, або впровадження найсучасніших технологічних засобів для зберігання та переробки інформації - у вигляді баз даних, способів обліку та опису, систем дистанційного навчання тощо. Справа зовсім в іншому, будь-яка сучасна техніка буде використовуватися у вигляді відтворювального ротапринта не тому, що іншого не можуть або не вміють, а тому, що в основі такої політичної свідомості лежить подання інформації як дублікату соціальної реальності. Цей факт, у свою чергу, робить зненацька актуальним, що здавалося раніше академічним, питання про зміст понять «інформація» та «інформаційна політика» і повертає нас до теми гуманітарного знання як основного наповнення інформаційного процесу в сучасному суспільстві. Широко поширена думка, що використання інноваційних технік рано чи пізно приводить до зрушень у свідомості. Якщо б це було так, напевно, весь світ не обговорював би сьогодні такі специфічні для сучасності про¬блеми, як військові конфлікти, ядерна зброя, терористичні угруповання тощо [9].
Інформаційну сутність сучасної геополітики характеризують такі ключові параметри:
1) вона реалізується, головним чином, в рамках особливого роду інформаційного простору,
2) вона використовує особливі методи експансії, протистояння, боротьби за домінування в просторових відносинах.
Описуючи інформаційний простір, дослідникам важко чітко окреслити його межі. Проте можна говорити про наповнення даного роду простору і описі утворюють його компонентів.Структуру інформаційного простору більш наочно розкриває перелік його складових частин:
- інформація;
- інформаційна інфраструктура;
- суб’єкти, що здійснюють збір, формування, розповсюдження і використання інформації;
- система регулювання виникаючих при цьому громадських відносин.
До часто зустрічающихся в довідкових виданнях визначеннями інформації належать «повідомлення, інформування, відомості», «міра усунення невизначеності», «управлінські сигнали», «процес передачі або отримання відомостей», «відображення». Особливо можно виділити розуміння інформації як якогось сенсу, зафіксованого на певному носії.
Інформаційна інфраструктура в вузькому сенсі є розподілені в деякому просторі носії інформації (комп’ютери, інформаційні центри, банки даних і т.д.), пов’язані між собою в мережі засобами зв’язку і комунікації. У більш широкому значенні це - система організаційних структур, які забезпечують функціонування та розвиток інформаційного простору і засобів інформаційної взаємодії. Іншими словами, інформаційна інфраструктура забезпечує доступ споживачів до інформаційних ресурсів.
Система регулювання виникаючих в інформаційному просторі суспільних відносин являє собою сукупність здійснюючих керування ланок і зв’язків між ними. Формально ця система грунтується на інформаційному праві. Дії суб’єктів права, пов’язані зі створенням, передачею, обміном, зберіганням, споживанням, розповсюдженням і іншим обігом інформації, інформаційних ресурсів, - основні об’єкти правового регулювання. У предмет інформаційного права можна включити: «відносини з реалізації прав особи на інформацію та прав на захист від інформації; відносини, що стосуються процесів інформатизації та обігу інформаційних ресурсів; відносини інтелектуальної власності; відносини за цивільно-правовим обігом інформації; діяльність засобів масової інформації; відносини із захисту інформації (різного роду таємниць) та забезпечення інформаційної безпеки; правопорушення у сфері інформаційних відносин» [9]. Регулювання можливо також шляхом добровільного встановлення правил між суб’єктами інформаційних відносин, як це відбувається, наприклад, в мережевих блогах, на форумах і т.д.
Що стосується інформаційної експансії, то тут ми маємо справу зі спеціальною сферою діяльності суб’єктів суспільного життя, пов’язаної зі створенням, зберіганням, поширенням, передачею та використанням інформації. Оскільки експансія є розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі, можна стверджувати, що інформаційна експансія пов’язана з розширенням впливу в інформаційній сфері. Суть її полягає в діяльності «по досягненню національних інтересів методом безконфліктного проникнення в сферу соціальних і духовних відносин суспільства з метою поступової, плавної, непомітної для суспільства зміни системи соціальних відносин за зразком системи джерела експансії, витіснення положень національної ідеології і національної системи цінностей і заміщення їх власними цінностями і ідеологічними установками» [8].
Інформаційна експансія передбачає встановлення контролю над найважливішими інформаційними ресурсами (інформаційно-телекомунікаційної структурою, національними ЗМІ) і нарощування присутності власних засобів масової інформації.
До особливих методів, що дозволяє досягти цих цілей, відносять:
1) економічні методи, що припускають покупку або встановлення часткового впливу над засобами масової інформації та іншими структурами, що формують інформаційний простір (Інтернет, засоби зв’язку тощо);
2) освітні методи, які передбачають навчання фахівців і майбутньої еліти інших країн у власних навчальних закладах та впровадження освітніх стандартів у зарубіжних вузах;
3) інформаційно-психологічні операції, які умовно можна розділити на пропаганду, дезінформацію і маніпуляцію [5].
В даний час саме інформаційні операції стають основною формою експансії. Вони дозволяють поширити вплив на територію, що знаходиться під контролем іншої геополітичного суб’єкта, причому зробити це абсолютно безкровно, не вдаючись до безпосереднього фізичного, військовому контакту. Такі операції виявляються надзвичайно ефективними та небезпечними для держави-об’єкта впливу, оскільки порушують його соціокультурний баланс.
Проте в чинному міжнародному законодавстві і в законодавствах більшості розвинених країн відсутня кваліфікація інформаційно-психологічної агресії та війни як злочинних діянь, що загрожують національній і міжнародній безпеці. Виходить, що сьогодні в світі немає обмежень на проведення державами і недержавними структурами навіть найагресивніших інформаційно-психологічних операцій.
Висновки
Поєднання інформаційно-технологічних, інформаційно-політичних і власне соціальних процесів і підходів у рамках одного простору веде до формування неймовірної безлічі інтересів, цінностей і способів комунікації, що й створює умови для політики, будучи одночасно ресурсною базою для створення нових напрямів ДІП.
Визнаючи державне управління одним із важливих чинників інтеграції різноманітних сфер суспільного життя, забезпечення цілісності, стабільності та поступового розвитку суспільства, необхідно дослідити проблеми щодо нових моделей державного управління, адекватних сучасному стану суспільства, ефективності державного управління та наукового супроводження державного управління.
Таким чином, інформаційна сутність сучасної геополітики стає очевидною. Її переважно інформаційний характер на нинішньому етапі зумовлений активним розвитком техніки і технологій.
Для досягнення політичних цілей з’являється необхідність у створенні нової соціально-інформаційної системи, яка не матиме чітких географічних кордонів. Створення такої системи має супроводжуватися формуванням складного комплексу відносин, пов’язаних з взаємопроникненням інтересів, що реалізовуються в просторі інформаційному та географічному. Це галузь інформаційної геополітики, припускає взаємозалежність політики і простору в інформаційному контексті.
Майбутній геополітичний образ світу, ймовірно, буде визначено на основі нового переділу зон впливу, перш за все в інформаційній сфері. Найбільшим впливом у інформаційному суспільстві мають суб’єкти, що мають більш потужний потенціал в цій галузі. Вони будуть прагнути нав’язати менш розвиненим в інформаційному відношенні учасникам світових процесів роль відомих і залежних. Не виключено, що інформаційно-комунікаційна залежність обмежить можливості економічного розвитку регіонів.
Список використаної літератури
1. Василенко И .А. Геополитика. – М., 2003.
2. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М., 2000.
3. Грибанов Д.В. Правовое регулирование кибернетического пространства как совокупности информационных отношений / Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Екатерин¬бург, 2003. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.russianlaw.net/ law/doc/a163.htm
4. Замятин Д. Геокультура: образ и его интерпретации // Русский Архипелаг: сетевой проект «Русского Мира». – 2002. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.archipelag.ru/geoculture/ concept/interpritation/image
5. Комлева Н.А. Феномен экспансии. – Екатеринбург, 2007. – 324 с.
6. Кузнецов В.Н. Основы геокультурной динамики безопасности в мире XXI. – М., 2003.
7. Попов В.Д. Государственная информационная политика: состояние и проблемы формирования. Массовые информационные процессы в современной России: очерки/ В.Д. Попов; [отв. ред. А.В. Шевченко]. – М.: Изд-во РАГС, 2002.
8. Почепцов Г.Г. Інформаційна політика: навч. посіб. / Г.Г. Почепцов, С.А. Чукут. – К.: Знання, 2006. – 663 с.
9. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48. – Ст. 650.
10. Про Основні засади розвитку інформа¬ційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 09.01.2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - № 12. – Ст. 102.
11. Руководящие принципы политики сове¬ршенствования государственной информации, являющейся общественным достоянием / [под. ред. П.Ф.Улиром]. – Париж: ЮНЕСКО, 2004. – 39 с.
12. Хабермас Ю. Производительная сила коммуникации / Ю. Хабермас // Демок¬ратия, разум, нравственность. – М.,1992.[i]
Повідомлення відредагував Олеся - Четвер, 10.11.2011, 19:43 |
| |
| |
