| Катя | Дата: Субота, 12.11.2011, 23:54 | Повідомлення # 1 |
|
Магистр
Група: Проверенные
Повідомлень: 27
Статус: Offline
| Загострення питання іранської ядерної програми листопад 2009 – травень 2010 рр.
В листопаді 2009 р. Іран зробив найважливіший крок у переговорах з ядерного питання. Керівництво країни офіційно та остаточно відмовилось припинити роботи із збагачення урану та від пропозиції Заходу щодо дозбагачення іранського урану за кордоном. Таке розгортання подій завело переговори між Групою 5+1, МАГАТЕ та Іраном у «глухий кут».
Міністр закордонних справ Ірану Манучехр Моттакі заявив, що його країна погоджується на реалізацію повного циклу збагачення урану на власній території. Дана позиція іранського керівництва повністю не задовольняла Групу 5+1 та МАГАТЕ, тому було вирішено розглянути це питання в ході зустрічі на вищому рівні.
20 вересня в Брюсселі відбулися чергові переговори між представниками Групи 5+1 з питань іранської ядерної програми. Представники Великобританії, Франції, США, ФРН, РФ та Китаю за результатами зустрічі виступили із заявою, в якій йшлося про відсутність помітного прогресу у вирішенні іранської ядерної програми. Група 5+1 закликала Іран переглянути можливість дозбагачення урану на території РФ та Франції.
Тема санкцій, які можуть бути введенні проти Ірану, якщо сторонам так і не вдасться домовитись, розглядалась лише в цілому, ніяких конкретних заяв не прозвучало. Проте, представники Групи 5+1 підтвердили, що Іран, заявивши два місяці тому про будівництво на його території ще одного заводу зі збагачення урану, порушив резолюції Ради Безпеки ООН. Рішення з даного питання МАГАТЕ планували прийняти на засіданні 26-27 листопада.
27 листопада МАГАТЕ прийняло резолюцію щодо ситуації в Ірані. (додаток 6.). Згідно даного документу, МАГАТЕ звинувачує Іран у незаконному будівництві заводу зі збагачення урану поблизу м. Ком. У резолюції висунуто вимогу негайно зупинити будівництво нового заводу та «заморозити» проекти по збагаченню урану.
Резолюцію було прийнято 25 голосами «за», лише Куба, Венесуела та Малайзія проголосували «проти», 6 країн утримались від голосування. Дана резолюція стала першою за останні три роки діяльності МАГАТЕ і свідчить про наростаючу ізоляцію Ірану. Цей факт свідчить про те, що проблема ядерної політики Ірану стає все гострішою та небезпечнішою.
Ще однією досить важливою подією стало те, що резолюцію підтримала Росія, що раніше виступала стримано щодо ядерної програми Ірану і не підтримувала застосування нових санкцій. Можливо саме відмова іранського керівництва від проекту дозбагачення уран Росією заклала підгрунття переформатування російсько-іранських відносин.
У відповідь меджліс Ірану звернувся до М. Ахмадінеджада з проханням відмовитись від співпраці з МАГАТЕ і вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. 1 грудня іранський президент офіційно заявив, що Іран виходить з переговорів щодо ядерної програми і вважає дане питання закритим. М. Ахмадінеджад пообіцяв побудувати 10 нових заводів зі збагачення урану та власними силами збагачувати уран до рівня 20%.
Проте, потрібно зазначити, що наскільки відомо, Іран не володіє технологіями для самостійного виготовлення паливних стрижнів. Франція та Аргентина це фактично єдині країни, що здатні постачати паливо, яке необхідне для Ірану. Тому можна передбачити, що найближчим часом іранська зовнішня політика буде спрямована на налагодження відносин з Аргентиною, оскільки Франція в особі президента Ніколя Саркозі досить гостро виступає проти ядерної програми Ірану.
З кінця 2009 р. розпочинається загострення відносин між Іраном та міжнародною спільнотою. В Ізраїлі активізувалися прибічники нанесення удару по ядерній інфраструктурі Ірану. США, Великобританія та Франція почали розглядати питання введення нових санкцій проти офіційного Тегерану.
Отже, напруга навлоло Ірану зросла в зв’язку з тим, що керівництво країни дало зрозуміти, що у питанні збагачення урану може повністю відмовитись від послуг Росії та Європи. Другою причиною стали, як заяви офіційного Тегерану про початок власного збагачення урану в рамках ядерної програми, так і активність ізраїльської дипломатії, яка намагається не допустити цього шляхом пошуку додаткової підтримки за кордоном.
Якщо США, Великобританія, Франція та Німеччина готові на введення нових санкцій проти Ірану, то Росія та Китай закликають міжнародну спільноту вирішити ситуацію довкола іранської ядерної програми дипломатичним шляхом.
Новим етапом отримання Іраном новітніх ядерних технологій можна вважати підвищення відсотка чистоти збагачення урану. В дні святкування тридцять першої річниці перемоги в країні ісламської революції було оголошено про те, що Іран виготовив першу партію урану, збагаченого до 20% і, таким чином, став ядерною країною.
18 лютого 2010 р. був опублікований перший звіт щодо іранської ядерної програми нового Генерального директора МАГАТЕ Юкія Амано. Головний висновок цього документу полягає в тому, що через недостатній рівень співпраці Ірану з МАГАТЕ Агентство не може підтвердити, що весь іранський ядерний матеріал задіяний в мирних цілях. В звіті зазначалося, що Тегеран зумів досягнути рівня збагачення ядерного матеріалу в рамках 19,8%. Іран надав Агентству результати мас-спектрометрії, згідно яким в період з 9 по 11 лютого на експериментальній установці зі збагачення палива в Натанзі було досягнуто рівня збагачення до 19,8% урану-235. Юкіа Амано наголосив, що Іран володіє лише одним змонтованим каскадом центрифуг, на якому можна збагачувати гексафторид урану до 20%.
В лютому 2010 р. іранське питання обговорювалось під час візиту до Москви прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу. Перед візитом до РФ Нетаньягу побував у країнах Близького Сходу, Азербайджані та Казахстані, де шукав підтримки у вирішенні ядерного питання Ірану. В Москві Нетаньягу навіть не приховував, що основною його метою було переконати Кремль підтримати санкції проти Тегерану та відмовити російську сторону постачати в Іран зенітно-ракетні комплекси С-300.
Проте, заступник міністра закордонних справ Російської Федерації Сергій Рябков заявив, що Росія виступає проти «паралізуючих» санкцій щодо Ірану і має намір виконати контракт на поставку Тегерану російських комплексів С-300. Фактично, дана заява може бути розцінена як відмова Москви підтримувати американський план з посилення санкцій проти Ірану, хоча ще на початку 2010 р. російська сторона недвозначно давала зрозуміти, що могла б підтримувати введення санкцій проти Ірану.
Зміну позицій Росії можна пояснити тим, що американська сторона має намір не відмовлятися від своїх планів з розміщення системи ПРО у Східній Європі проти Ірану. Росія доклала всіх зусиль, щоб цей план, що робить вразливою російську обороноспроможність перед НАТО, не втілювався в життя і сподівалась, що після відмови Пентагону розташовувати ПРО в Польщі і Чехії, ця тема буде закритою. Тепер США мають намір розмістити ці системи в Румунії, Болгарії та Туреччині.
Хоча, що стосується Туреччини, то офіційна Анкара відразу дала зрозуміти Вашингтону, що не має наміру надавати турецьку територію для розміщення американської системи ПРО. Туреччина намагається підтримувати збалансовані відносини як з США, так і з Іраном.
Підсумовуючи, можна сказати, що на даному етапі Росії, Туреччині та Ірану вдалося зберегти взаєморозуміння, і не дивлячись на тиск Заходу, втримати контроль над розвитком ситуації навколо іранської ядерної програми.
На початку березня 2010 р. США, Великобританія, Франція та ФРН розробили проект четвертої резолюції проти Ірану, що передбачає ведення більш жорстких санкцій. Що стосується позицій РФ та Китаю, то західні дипломати почали проводити лінію розмежування заяв цих країн з питань ядерної програми Ірану. РФ дає зрозуміти, що у випадку неможливості домовитись з Тегераном Москва готова розглянути питання запровадження «розумних санкцій». Китай, за оцінками дипломатів, може утриматись, якщо резолюція не буде торкатись його економічних інтересів у нафтогазовому секторі ІРІ.
Під «розумними санкціями» в Москві розуміють такі санкції,які б привели до бажаного результату. Проте, російське керівництво не повністю уявляє, якими ефективними санкціями можна було б примусити Іран виконати вимоги трьох вже прийнятих резолюцій Ради Безпеки ООН до Тегерану призупинити ядерну діяльність і, водночас, не викликати серйозних гуманітарних наслідків. В свою чергу, американський попередній план резолюції окреслив 8-12 областей, де можна було б запровадити нові санкції – починаючи з банківської сфери і закінчуючи енергетикою Ірану. Передбачається направити санкції проти іранського Корпусу варти ісламської революції, а також розширити список осіб, проти яких введено заборону на в’їзд та список банків і фірм, чиї рахунки підлягають «замороженню» з причин їх участі у ядерній програмі.
Франція пропонує жорсткі санкції щодо нафтогазового сектора. Розглядається можливість введення заборони на експорт в Іран очищеного бензину, який ІРІ на сьогодні не в змозі виготовляти самостійно у потрібній кількості. Однак, Вашингтон має намір застосування менш радикальних заходів. Можливий варіант заборони на нові інвестиції в іранський нафтогазовий сектор. Отже, серед Групи 5+1 не склалось єдиної точки зору щодо врегулювання проблеми іранської ядерної програми, що значно ускладнює ведення переговорів з керівництвом Ірану.
Важлива подія відбулася 10 березня 2010 р. – президент США Барак Обама підписав односторонні економічні санкції проти Ірану. Подібні санкції були введенні ще при адміністрації Білла Клінтона 15 березня 1995 р. («закон д’Амато»), згідно яким американським компаніям забороняється проводити будь-які фінансово-економічні операції з Тегераном, а також брати участь у розробці нафтогазових родовищ. Кожного року дія цих каральних засобів поновлюється. Хоча адміністрацією Обами було внесено деякі зміни: Ірану дозволили експортувати в США ікру, фісташкові горіхи та килими та імпортувати сільськогосподарську продукцію та медичні препарати.
Такі заходи США призвели до того, що найбільші світові нафтові трейдери такі як голландсько-швейцарський «Вітол», швейцарський «Гленкор», та голландські «Трафігура» і «Шел» припинили постачання бензину в Іран. Дані компанії постачали Ірану 130 тис. барелів бензину щодня. Проте, цей факт навряд чи приведе до повної ізоляції Ірану від глобального ринку бензину. Замість згаданих вище постачальників на іранський ринок прийдуть невеликі компанії з ОАЕ та Китаю.
Ситуація, що склалася повністю не задовольняє Ізраїль, який висунув міжнародній спільноті умову: у випадку, якщо Рада Безпеки ООН не прийме жорстку резолюцію щодо Ірану, Тель-Авів готовий нанести військовий удар по іранським ядерним об’єктам. З таким попередженням виступила постійний представник Ізраїлю в ООН Габріела Шалев.
8 квітня 2010 р. в Нью-Йорку пройшов перший раунд переговорів представників Групи 5+1, де було вирішено розглянути новий проект резолюції щодо накладання санкцій на Іран, хоча якогось конкретного рішення прийнято не було. Другий раунд переговорів відбувся 15 квітня та ознаменував початок дипломатичного діалогу щодо тексту майбутньої резолюції проти Ірану. Основу документу складають додаткові обмежувальні заходи щодо членів Корпусу варти ісламської революції, а також жорсткіші санкції в сфері морських перевезень, банківського та страхового секторів і в енергетиці. Наступного дня (16 квітня) пройшов третій раунд переговорів щодо введення нових санкцій проти Ірану. РФ та Китай офіційно не дали згоди на нові санкції. Д. Медвєдєв заявив, що його країна виступає за політико-дипломатичний курс вирішення іранської проблеми, проте не виключає можливість застосування санкцій за рішенням Ради Безпеки ООН.
Консенсусу серед представників Групи 5+1 за американським сценарієм досягнуто не було. Дипломати різних країн прогнозують, що процес прийняття нової резолюції може затягнутися до червня місяця. Однією із причин є головування у травні місяці у Раді Безпеки ООН Лівану, який категорично виступає проти антиіранських санкцій.
Переговори між представниками Групи 5+1 та МАГАТЕ щодо нових санкцій стали значним поштовхом для подальшої активізації іранської дипломатії. У першій половині травня 2010 р. проходили зустрічі керівництва Ірану з турецьким прем’єр-міністром Реджепом Ердоганом та бразильським президентом Луісом Інасіо Лула де Сільвою. В результаті проведених переговорів 17 травня 2010 р. міністри закордонних справ Ірану (Манучехр Моттакі), Туреччини (Ахмед Давутоглу) та Бразилії (Селсу Аморім) підписали Тегеранські домовленості. Договір передбачає вивезення 1.2 т іранського низькозбагаченого урану до Туреччини. В обміну Група 5+1 та МАГАТЕ повинні надати 120 кг готового ядерного пального для дослідницького реактора в Тегерані. Процес обміну здійснюватиметься на турецькій території. Здійснювати контроль за іранським ядерним матеріалом на території Туреччини повинно МАГАТЕ. Якщо ж протягом 1 р. після вивезення іранського низькозбагаченого урану до Туреччини Група 5+1 не надасть Ірану необхідну кількість ядерного пального, то Анкара зобов’язується оперативно і без додаткових домовленостей повернути уран Ісламській Республіці.
Проте, потрібно зазначити, що Бразилія та Туреччини не є постійними членами Ради Безпеки ООН. Ірано-турецький проект співпраці за поседництва Бразилії буде реалізовано лише у випадку його схвалення Групою 5+1 та МАГАТЕ. Такий розвиток подій значно змінює ситуацію довкола іранської ядерної програми. Тепер керівництво Китаю та РФ, постійних членів Ради Безпеки ООО з правом вето, мають вагомий аргумент для відхилення будь-яких санкцій проти Ірану. Туреччина, позиціонуючи себе єдиною країною здатною дипломатичними методами врегулювати проблему іранської ядерної програми, отримала можливість впливати на політику провідних країн світу на Близькому Сході.
Аналізуючи розгортання подій у 2010 р. та поглиблення співпраці між Туреччиною та Іраном, можна зробити висновок, що турецьке керівництво усвідомлює зростаючу роль Тегерану в регіоні. В інтересах Туреччини самостійно контролювати ситуацію на Близькому Сході. Іран з його шиїтським населенням та радикальними ісламістами краще мати в друзях, ніж у ворогах. Анкара не зацікавлена в проведенні проти Ірану військових операцій чи введенні нових санкцій оскільки це дестабілізує ситуацію в цій країні. Іракський досвід показав, що нестабільні сусідні країни є загрозою національній безпеці. Тому, Туреччина як ніхто зацікавлена в стабільному та мирному Ірані.
Бразилія сьогодні в світі намагається відігравати роль лідера Південної Америки та робить все можливе, щоб протистояти політиці США. Виступивши посередником у договорі між Анкарою та Тегераном, Бразіліа йде на відкриту конфронтацію з США і, водночас, отримує партнера в особі іранського президента М. Ахмадінеджада.
Європейські країна та США відреагували на підписання договору досить стримано. Представники ЄС наголосили, що домовленості між Іраном, Туречиною та Бразилією не знімають стурбованості світової спільноти іранською ядерною програмою. Європейські країни вважають договір незначним кроком і не відкидають можливість введення санкцій. Прес-секретар МЗС Франції Бернар Валеро заявив, що підписаний договір не вирішує проблеми ядерної програми Ірану. Невирішеним залишається питання продовження робіт зі збагачення урану в м. Натанзі, будівництво реактона на важкій воді в м. Араці та спроби приховати інформацію про завод в м. Комі. Німецькі дипломати зазначили, що проект обміну урану за поседедництва Туреччини та Бразилії не може замінити договору між Іраном та МАГАТЕ.
Офіційний представник МЗС Китаю Ма Чжаосюй висловив підтримку домовленостям між Анкарою, Тегераном та Бразаліа. Китай продовжує наполягати винятково на дипломатичному вирішенні іранської проблеми. Тепер китайські дипломати отримали привід для подальшого бойкотування санкцій проти Ірану.
Президент РФ Д. Медведєв на спільній прес-конференції з Президентом України В. Януковичем (17 травня 2010 р.) в Києві привітав домовленості між Іраном, Туреччиною та Бразилією. Проте, він додав, що необхідно провести додаткові косультації з усіма зацікавленими сторонами, включаючи Іран. Зрозуміло, що в Кремлі неоднозначно сприйняли новий договір з Тегераном. РФ розраховувала на підписання подібних домовленостей між Д. Медведєвим та М. Ахмадінеджатом. Та проект угоди за посередництва Москви був відхилений іранською владою ще у листопаді 2009 р. таким чином, Туреччині вдалося отримати контракти, на які розраховувала РФ.
На сьогодні ситуація довкола Ірану привертає все більшої уваги міжнародної спільноти. У процес вирішення проблеми ядерної програми Ірану включається значна кількість держав. Значний вплив на розвиток подій здійснюють Бразилія та Туреччина. Саме бразильська політика протистояння США та зацікавленість Туреччини у стабільному Ірані змінюють формат ведення діалогу з питань ядерної програми Ірану. Хоча, американська влада і наголошує, що заяви Тегерану про готовність співпрацювати з Бразиліа та Анкарою використовуються з метою затягування процесу запровадження нових санкцій, та для країн-адвокатів Ірану це можливість посилити свої позиції та протестувати проти введення нових санкцій.
Інтенсивність процесів навколо іранської ядерної програми, говорить про те, що Захід визнає факт існування ядерного Ірану в міжнародній політиці, і буде змушений вести діалог з Тегераном вже враховуючи цю реальність.
|
| |
| |
