| Катя | Дата: Неділя, 22.01.2012, 01:11 | Повідомлення # 1 |
|
Магистр
Група: Проверенные
Повідомлень: 27
Статус: Offline
| Перспективи інтеграції Туреччини в ЄС
З моменту останньої хвилі розширення ЄС особливої гостроти набула дискусія про межі даної регіональної організації. Підтверджуючи теорію про нескінченне розширення ЄС, деякі країни-члени Євросоюзу виступають за прийом нових держав, що, в першу чергу, продиктовано вимогами більш ефективної економіки та амбіціями глобального актора. Одночасно вступ в організацію, створену з метою побудови Єдиної Європи «загального добробуту», природно, розглядається її сусідами в Східній Європі, на Балканах і навіть на Близькому Сході як гарантія процвітання і вирішення проблем цих країн, що розвиваються. Дискусія про подальше розширення ЄС включає цілий ряд глобальних питань: зовнішньополітичних, економічних, географічних, релігійних, - на які не існує однозначної відповіді. Найбільш проблемним кандидатом на вступ до ЄС є Туреччина - сильна в політичному і економічному сенсі близькосхідна держава, наполегливо і послідовно прагне до прийняття в організацію. У той же час Туреччина своїм потенційним прийняттям представляє глобальний виклик самій ідеї Єдиної Європи.
Туреччина важлива для ЄС, в першу чергу, як потенційний субрегіональний економічний лідер і опора стабільності на геополітичному «перехресті» Європи, Близького Сходу та «південного пояса» СНД. Туреччина фактично є провідною військовою державою на стику Європи і Близького Сходу. Значення Туреччини як стратегічного партнера ЄС буде тільки зростати через прагнення Європи отримати доступ до нових ринків і джерел сировини на Близькому Сході та в Центральній Азії.
Продовження переговорів про вступ є для Анкари стимулом втілення в життя розпочатих реформ та здійснення заходів, націлених на повномасштабне відповідність правовим нормам ЄС. Разом з тим, спосіб життя, культура спілкування, традиції, трудова етика та принципи соціального життя турецького населення сильно відрізняються від європейських. Значна частина жителів Туреччини орієнтована традиционалистски, по-східному, у неї відсутня довіра до Європи. У цілому, євроскептицизм і Європесимізм серед турецького населення зростає у соціальних прошарках з більш низьким доходом, рівнем освіти, доступом до друкованої інформації, слабким знанням європейських мов.
Першочергове вимога Євросоюзу полягає в тому, що Туреччина має відкрити свої порти та аеропорти для вантажів і пасажирів з грецької частини Кіпру. Офіційна Анкара підкреслює, що кіпрська проблема не є предметом двосторонніх дискусій з ЄС, а повинна обговорюватися між двома суверенними державами острова - Республікою Кіпр та Турецькою Республікою Північного Кіпру.
З іншого боку, противники прийняття Туреччини до ЄС наводять факти порушення прав курдів з метою гальмування переговорного процесу. До внутрішніх проблем Туреччині слід віднести також недостатній, з точки зору показників ЄС, рівень економічного розвитку.
Більшість населення ЄС впевнене, що відносне погіршення економічного становища в Туреччині призведе до значного зростання потоку емігрантів і скорочення кількості повертаються. Ця країна є наймолодшою і зростаючої популяцією в Європі.
Критики прийняття Туреччини стверджують, що нинішній бюджет ЄС не впорається з потребами численний і порівняно небагатого населення. Жителі Європи побоюються до того ж, що нерівномірний економічний розвиток і вільний оборот турецьких товарів, послуг, капіталів і робочої сили зроблять негативний вплив на економіку їхніх країн.
Австрія, Угорщина, Данія, Люксембург і Франція - найактивніші противники прийому Туреччини в ЄС. Населення країн зі значною мусульманської прошарком - Франції, Німеччині і Австрії - налаштований найбільш негативно в питанні прийняття Туреччини. Копенгаген проти вступу Туреччини через педантичність щодо дотримання турецькою владою прав людини.
З іншого боку, Італія є найбільш переконаним прихильником вступу Туреччини до Євросоюзу. Великобританія і Португалія також виступають за прийняття Туреччини, закликаючи ЄС виконати взяті на себе зобов'язання.
Потенційна інтеграція Туреччини в ЄС неминуче відіб'ється на російських інтересах.
Росія не змогла блокувати турецькі маршрути експорту каспійських енергоресурсів до Європи. Туреччина позиціонує свою територію як надійний транзитний коридор, здатний транспортувати до Європи як російський, так і не російський газ у разі кризи з постачаннями. Мета Анкари - зробити Туреччину регіональним енергетичним вузлом, тобто покупцем каспійського газу, який вона буде потім перепродувати європейським споживачам. Хоча спроби Туреччини стати центром транзиту енергоресурсів для Європи не дають їй гарантії посилення позицій у вступі до Євросоюзу.
У політичному плані сам факт початку переговорів Брюсселя з Анкарою чинить серйозний вплив на весь Чорноморський регіон, закріплюючи його все більшу відірваність від Росії і від підтримуваних нею інтеграційних проектів. Участь Туреччини і Вірменії в інституційних структурах Євросоюзу мінімізує ймовірність конфліктів між ними і навіть змусить до налагодження співробітництва. За цим сценарієм перспективи довгострокового присутності російських військових у Вірменії потрапляють під пряму залежність від перспектив вступу Туреччини в ЄС.
З іншого боку, приналежність Туреччини до єдиного ринку ЄС розширює можливості для багатосторонніх проектів з участю Росії, в тому числі і за межами європейського простору. РФ зацікавлена в тому, щоб Туреччина відповідала західноєвропейським економічним стандартам.
Більш того, зближення Туреччини з Європою вигідно Росії, яка не зацікавлена в радикалізації турецького ісламу та посилення його впливу поблизу наших кордонів. Крім того, Москві бажаніше розвивати відносини з державою, що погоджує свою зовнішню політику з Брюсселем, в цьому випадку виключається можливість конфронтації з турецькими націоналістами.
У цілому, перспективи вступу Туреччини в ЄС у найближчому майбутньому можуть бути сприятливими, але це залежить від великої кількості внутрішніх і зовнішніх факторів.
До числа внутрішніх факторів відноситься, насамперед, здатність Туреччини демократизувати свою політичну систему в напрямку європейської моделі. Рівновелика роль в західній триєдиної структурі влади (виконавча, законодавча і судова) не властива політичним традиціям Туреччини, що явно утрудняє процес її прилучення до європейських стандартів. Підготовка до вступу в Євросоюз вимагає серйозних реформ з метою перетворення внутрішньополітичної ситуації в країні. Їх здійснення означатиме рух Туреччини до того, щоб стати більш передбачуваною, відкритою і терпимою до всіх представників свого суспільства, більш прихильної до переоцінки власної історії.
Крім того, подальші реформи у сфері економіки повинні сприяти її реструктуризації та більш повного відкриття глобального ринку, що буде сприяти її транспарентності. Максимально можлива приватизація держсектора і зменшення адміністративного тиску влади на економіку також є необхідною складовою руху до західної моделі. Більш того, навчання турецької молоді в європейських вузах буде закріплювати світську ментальність правлячої еліти.
З точки зору зовнішніх факторів, шанси Туреччини на прийняття в ЄС також можуть рости. Вельми значущим є політичний лобізм з боку США, які хочуть мати «вірного» союзника в дуже неспокійному, але вкрай важливому сировинному регіоні світу. У свою чергу, Євросоюз у разі прийняття Туреччини різко збільшує свій політичний потенціал за рахунок зростання військової могутності та впливу в ісламському світі. Крім того, ЄС має можливість поліпшити демографічну ситуацію в Європі, геополітично проникнути на найважливіший регіон поставок енергоресурсів, збільшити ринки збуту і сфери вкладення капіталу.
Причини, які стримують перспективи прийняття Туреччини до ЄС, також продиктовані набором внутрішніх і зовнішніх факторів.
До числа гальмують внутрішніх факторів відносяться: надто повільний процес політичної демократизації, відсутність інформаційної відкритості та свободи слова, недостатньо ефективні реформи у сфері економічної лібералізації. Виною всьому, можливо, брак політичної волі влади, надмірне вплив армії на внутрішнє життя країни, сильна корупційна складова, небезпека виникнення регіонального та міжконфесійного розколу внаслідок демократизації суспільства згори.
До числа зовнішніх факторів, що обтяжують прийняття Туреччини до ЄС, відносяться: ротація політичного керівництва європейських держав з погано передбачуваною реакцією на хід переговорів з Анкарою, перспектива різкого зростання ісламського впливу в Євросоюзі, диспропорції між потенційною політичною значимістю Туреччини в органах Європейського Союзу та її економічним внеском , вихід ЄС безпосередньо на межі гарячих точок Близького і Середнього Сходу та Кавказу. У соціально-економічній сфері на підсумок переговорів Брюсселя та Анкари може негативно позначитися швидке зростання ксенофобських настроїв у «старих» країнах Європейського Союзу внаслідок деформації ринку праці ЄС «дешевими» міграційними потоками і перспектива високих фінансових витрат Євросоюзу на підтягування турецької економіки до стандартів ефективності Спільного ринку .
|
| |
| |
