| Катя | Дата: Четвер, 10.11.2011, 21:53 | Повідомлення # 1 |
|
Магистр
Група: Проверенные
Повідомлень: 27
Статус: Offline
| Теорія соціальних систем Толкотта Парсонса та її вплив на системні теорії міжнародних відносин
Системний підхід став здобутком ТMB в основному впродовж 50 - 70-х рр. Соціолог С. Хоффман у статті "Теорія міжнародних відносин" у 1961 p. з цього приводу писав: "Ідея систем безумовно має найгрунтовнішу концептуальну основу. Вона дозволяє здійснити чітке розмежування між теорією міжнародних відносин і теорією зовнішньої політики, а також сприяє успішному розвитку як однієї, так і іншої". Основоположником системної теорії вважається американський учений австрійського походження Людвіг фон Берталанфі. Якщо ж говорити про застосування до соціально-політичних наук, то системний підхід у цьому сенсі отримав розвиток насамперед у працях американського соціолога Толкотта Парсонса й американсько-канадського політолога Девіда Істона. Основні положення системної теорії були викладені ними в дослідженнях "Головна системна теорія" (Л. фон Берталанфі), "Соціальна система" (Т. Парсонс).
Т. Парсонс: "Система -- це поняття, яке розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. І водночас воно вказує на взаємозалежність між таким комплексом і його оточенням". При цьому кожен із елементів є найпростішою складовою частиною системи й одночасно може виступати як "підсистема" із своєю сукупністю елементів.
Соціальні системи - інституційні системи, що розглядаються як стійкі комплекси правил, норм, установок, що регулюють людську поведінку і перетворюють її в систему ролей і статусів.
Аналізуючи суспільство як систему, Парсонс наголошує, що на практиці це означало, що аналіз будь-якого соціального процесу — це частина дослідження певної системи з усталеними межами. Систему Парсонс розумів як сталий комплекс повторюваних і взаємопов'язаних дій (теорія соціальної дії), а потреби особистості — як змінні у соціальній системі.
Т. Парсонс та інші дослідники намагалися не тільки виробити правила функціонування будь-якої системи, а й визначити сукупність необхідних умов або «функціональних передумов» для всіх соціальних систем. Ці універсальні умови стосувалися не тільки соціальної системи, а й її складових. Кожна соціальна система має задовольняти певні потреби своїх елементів, забезпечуючи їх виживання. Вона повинна володіти і певними способами розподілу матеріальних ресурсів. Крім того, система має виробити певний процес соціалізації людей, даючи їм змогу сформувати або суб'єктивні мотивації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребу такого підпорядкування. Водночас кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації, вдаючись до примусу або переконання. І нарешті, суспільні інститути мають бути відносно сумісні один з одним.
У кожному суспільстві, крім соціальних норм, існують властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей малоймовірно, що окремі особи зможуть успішно використати потреби підпорядкування нормам. Фундаментальні цінності мають стати частиною особистості.
Теоретичну схему Парсонса об'єднує та організовує проблема соціального порядку. Поняття «соціальний порядок» охоплює існування певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті, а також певних взаємин у ньому: наявність елемента передбачуваності й повторюваності (люди можуть діяти тільки в тому разі, коли знають, чого чекати один від одного); більш-менш тривалу сталість у збереженні форм соціального життя. Різні аспекти соціального порядку відображені у багатьох поняттях, основні з яких — «система» і «структура». Вони вживаються як щодо емпіричних об'єктів і відношень, так і щодо абстрактних об'єктів.
Поняття «структура» охоплює сталі елементи будови соціальної системи, відносно незалежні від незначних і короткочасних коливань у відносинах системи із зовнішнім оточенням. У зв'язку зі змінюваністю цих відносин вводиться система динамічних процесів і механізмів між вимогами, що випливають з умов сталості структури, і вимогами даної зовнішньої ситуації. Цей динамічний аспект бере на себе функціональну частину аналізу. На найзагальнішому абстрактному рівні соціальний порядок у Парсонса є продуктом двох процесів: тенденції соціальної системи до самозбереження і тенденції до збереження певних меж постійності щодо середовища (гомеостатична рівновага). Дії в середовищі системи, яка складається з багатьох підсистем, аналізуються на основі функціональних передумов, вимог щодо її вживання і рівноваги системи. Види діяльності всередині системи постають як наслідок її структурних реакцій на вимоги, що виявляють її зв'язок із середовищем. Тому при аналізі соціальної системи важливо досліджувати її взаємообмін з іншими системами. А різні елементи системи, за Парсонсом, є похідними від умов соціальної дії та взаємодії.
Соціальна система має структуру з взаємопов'язаними рівнями: індивід - група (колективи) - інститути - суспільство в цілому. Кожному з цих рівнів відповідає свій тип ієрархії: технічний, «менеджеріальний», інституційний та соцієтальний (Додаток 1).
На соцієтальному рівні соціальна система організується у вигляді злиття 4-х підсистем: економічної (функція - адаптації), політичної (функція – досягнення цілей), «фідуціарної» (функція - латентність) і «соцієтальної спільності» (функція - інтеграції). Отже, кожна система за Парсонсом виконує 4 обов’язкових функції:
1) функцію адаптації, тобто встановлення зв'язків системи з навколишнім середовищем. Пристосовуючись до навколишнього середовища, система черпає з неї ресурси, які їй необхідні; трансформує зовнішню систему у відповідності зі своїми «потребами», даючи їй натомість власні ресурси;
2) функцію досягнення цілей, що складається у визначенні цілей системи, а також мобілізації енергії та ресурсів для їх досягнення;
3) функцію інтеграції, спрямовану на підтримку координації взаємин складових елементів системи. Така координація дозволяє охороняти систему від радикальних змін і потрясінь;
4) латентну функцію, націлену як на збереження орієнтації суб'єктів на норми та цінності системи, так і на забезпечення необхідної мотивації своїх прихильників. (Додаток 2)
Суспільство Т. Парсонс розглядає як соціальну систему, що складається з чотирьох взаємодіючих підсистем. Кожна підсистема, у свою чергу, також виконує певні функції. Скажімо, функцію адаптації суспільства до потреб в споживчих товарах здійснює економічна підсистема. Функцію досягнення цілей системи, що проявляється у прагненні до колективних дій, мобілізації суб'єктів і ресурсів на їх досягнення, виконує політика. Функція інститутів соціалізації (сім'я, система освіти і т. д.) полягає у передачі норм, правил і цінностей, які стають важливими факторами мотивації суспільної поведінки суб'єктів. Нарешті, функцію інтеграції суспільства, встановлення і збереження зв'язків солідарності між його елементами здійснюють інститути «соціальної спільноти» (мораль, право, суд і т. д.).
Політична підсистема включає, за Т. Парсонса, три інститути: лідерство, органи влади та регламентацію. Кожен з названих інститутів теж виконує певні функції. Так, інститут лідерства забезпечує заняття певного положення, розпорядчого обов'язок виявляти ініціативи і залучати до досягнення загальних цілей членів спільноти. Інститут регламентації сприяє виданню норм і правил, що створюють правову основу для соціального контролю. (Додаток 3)
Однак модель Т. Парсонса занадто абстрактна, щоб пояснити всі процеси, що протікають у політичній сфері. Крім того, будучи орієнтованою на стабільність і стійкість політичної системи, вона не включає випадки дисфункціональності, конфліктів, соціальної напруженості. І тим не менш, теоретична модель Т. Парсонса мала помітний вплив на дослідження в галузі соціології та політології.
Соцієтальна спільність - ядро всієї соціальної системи - це система або сукупність колективів, організованих і впорядкованих на основі єдиних нормативних зразків, включає норми, цінності та нормативні зразки. В якості узагальненого засобу взаємообміну між людьми тут визнаються «вплив» і «солідарність», а не гроші, влада або ціннісні якості.
Парсонс виділяє основні риси притаманні системі:
• будь-яка система прагне до рівноваги, оскільки їй властива згода елементів;
• вона завжди впливає на відхилення так, щоб скорегувати їх і повернутися в рівноважний стан;
• система долає будь-які дисфункції, а кожен елемент вкладає щось у підтримку її стійкості.
У Парсонса елементом, що впорядковує взаємодіючі частини, стала структура (нерухома єдність, що знаходиться в постійному русі соціальних дій). Структура розуміється як система соціальних норм і статусів (або нормативний порядок).
Нормативний порядок включає: соціальний порядок і соціальні норми (незмінні правила, якими керуються великі маси людей в силу наданого нормам легітимного статусу).
Соціальний порядок виникає під впливом 2-х процесів:
• тенденції соціальної системи до самозбереження;
• тенденції до збереження певних меж і постійності по відношенню до середовища (гомеостатична рівновага).
За Парсонсом поняття соціальна система складається з безлічі індивідуальних дійових осіб, що взаємодіють один з одним у ситуації, яка володіє щонайменше фізичним аспектом або знаходиться в деякому середовищі дійових осіб, мотивації яких визначаються тенденцією до "оптимізації" задоволення ", а їх ставлення до ситуації, включаючи ставлення одне до одного, визначається і опосередковується системою загальноприйнятих символів, які є елементами культури.
В такому розумінні соціальна система є всього лише одним з трьох аспектів складної структури конкретної системи дії. Два інших аспекти представляють собою системи особистості окремих дійових осіб і культурну систему, на основі якої будується їх дія. Кожна з цих систем повинна розглядатися як незалежна вісь організації елементів системи дії в тому сенсі, що жодна з них не може бути зведена до іншої або до їх комбінації. Кожна з систем обов’язково передбачає існування інших, бо без особистостей та культури не може бути соціальної системи. Але ця взаємозалежність і взаємопроникнення істотно відрізняються від зведення, яке означає, що важливі властивості і процеси одного класу систем можуть бути теоретично виведені з теоретичного знання про одну чи дві інших системи. Система координат дії є спільною для всіх трьох, завдяки чому між ними виявляються можливими певні трансформації.
Висновки
Значення теорії Парсонса для розвитку політології полягає в тому, що він заклав основи системного і структурно-функціонального підходів до дослідження політичної системи. З позицій системного підходу, політична сфера суспільства може бути розглянута як система.
Як і будь-яка система, вона буде володіти такими ознаками:
складатися з багатьох взаємопов'язаних структурних елементів; цей взаємозв'язок забезпечує властивість цілісності і єдність системи;
існувати в межах зовнішнього оточення чи середовища;
мати кордони поширення і виділеність стосовно зовнішнього середовища;
мати відкритий характер (тобто вона піддається впливам, що йдуть із зовнішнього середовища);
характеризуватися такими властивостями, як потяг до рівноваги і стійкості, до адаптації і інтеграції.
Список використаних джерел
1. Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы / Под ред. Т.Парсонса. — М.: Прогресс, 1972 .
2. Общетеоретические проблемы социологии // Социология сегодня: Проблемы и перспективы / Р. К. Мертон, Л.Брум., Л. С. Котрелл (ред.). — М.: Прогресс, 1965. — с.25-67.
3. О структуре социального действия. — М.: Академический проект, 2000 (включает библиографию и материалы о судьбе парсонсовского наследия в России).
4. Система координат действия и общая теория систем действия. Функциональная теория изменения. Понятие общества // Американская социологическая мысль. — М.: Изд. Международного ун-та бизнеса и управления, 1996. — с.462-525.
5. Система современных обществ. — М.: Аспект-Пресс, 1997 (включает также интеллектуальную автобиографию Парсонса).
Повідомлення відредагував Катя - Четвер, 10.11.2011, 21:54 |
| |
| |
