«Фідель Кастро» - Наукові статті, Доклади
Вівторок, 06.12.2016, 08:57
Вітаю Вас Гость | RSS

КЛУБ "МІЖНАРОДНИК"

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Наукові статті, Доклади » ПОЛІТИЧНІ ПОРТРЕТИ » ПОЛІТИЧНІ ПОРТРЕТИ К-Ф » «Фідель Кастро» (Свинарчук Євгеній)
«Фідель Кастро»
Елена_ПархомчукДата: Субота, 17.12.2011, 20:59 | Повідомлення # 1
Голова Клубу
Група: Администраторы
Повідомлень: 17
Репутація: 0
Статус: Offline
Реферат - «Фідель Кастро»
Свинарчук Євгеній

Оглавление
Вступ 3
Ранні роки 4
Шлях до влади 5
Карибська криза 9
Особистість 11
Наслідки 14
Список використаних джерел 16



Вступ

Фідель Алехандро Кастро Рус( ісп. Fidel Alejandro Castro Ruz, народився тринадцятого серпня1926 г.) - один з найвизначніших політичних фігур двадцятого сторіччя , «останній динозавр» комунізму, великий революціонер - новатор та тиран - консерватор, людина, яку обожнюють та ненавидять але всі без винятку поважають.
Кубинська революція, яку очолював Фідель Кастро, є яскравим прикладом гарячого конфлікту періоду «холодної війни», а «карибська криза» - є апогеєм протистояння США та СРСР. Саме тому ті події, що відбувались на Кубі в середині минулого століття, та постаті, що приймали в них участь ввійшли в історію на рівні з лідерами та подіями першої та другої світовими війнами, і, відтак, є цінними для дослідження.





Ранні роки

Фідель Алехандро Кастро Рус народився 13 серпня 1926 року на Кубі в містечку Біран (провінція Орьенте) в заможній сім'ї уродженця іспанської провінції Галісія Анхеля Кастро. Бажаючи кращого майбутня для своїх дітей (їх було п’ять) батьки намагались надати їм якнайкращу освіту. У школі Фідель був одним з кращих учнів завдяки своїй феноменальної пам'яті. Тоді ж проявився і революційний характер Фіделя. У віці 13 років він брав участь у повстанні робітників на цукрової плантації свого батька. Шкільний товариш Фіделя, Макс Лестнік, згадував: «У нього була величезна мужність. Говорили, хто піде за Фіделем, загине або переможе ». У 12 років він написав тодішньому американському президенту Франкліну Рузвельту лист. У листі хлопчик вітає президента з переобранням на другий термін і просить: «Якщо Вам не важко, надішліть мені, будь ласка, американську 10-доларову банкноту. Я її ніколи не бачив, але дуже хотів би мати. Ваш друг ». У рядку зворотну адресу - він вказав координати школи, в якій навчався. Як згадував потім сам Фідель, на його лист все ж таки відповіла адміністрація президента, хоча банкноту так і не прислала[1][2][3][4].
У 1941 році Фідель Кастро вступив у привілейований коледж «Віфлеєм». Його наставником був єзуїт батько Лорент, який відзначив цілеспрямованість і марнославство хлопчика. У коледжі Фідель брав участь у багатьох бійках і. Одного разу посперечався з приятелем, що на велосипеді на повному ходу вріжеться в стіну. Врізався. Парі Кастро виграв, хоча після цього йому довелося пролежати у лікарні. У 1945 році Фідель блискуче закінчив коледж і поступив в Гаванський університет на факультет права. Він читає книги Хосе Марті, Муссоліні, Леніна, Сталіна, Троцького, генерала Прімо де Рівера. До комунізму відносився прохолодно, але одного разу пожартував: «Готовий стати комуністом негайно, якщо мене зроблять Сталіним» [2][4][5].

Шлях до влади

Політикою Фідель починає займатись в 1950, після закінчення юридичного факультету Гаванського університету. Спочатку він зайнявся приватною адвокатською практикою в Гавані; зокрема, безкоштовно вів справи бідняків. Саме в цей час він вступає в Партію кубинського народу («Ортодоксів»), і його кандидатура навіть розглядалася для висунення до парламенту на виборах 1952 року. Але партійне керівництво не затвердило Кастро як кандидата у депутати, мотивувавши своє рішення його радикалізмом[2][3][6].
11 березня відбувся військовий переворот, в результаті якого владу захопив Фульхенсіо Батисту. Конгрес Куби було розпущено, а законодавча влада перейшла до ради міністрів, на півтора місяця припинялася дія конституційних гарантій, а незабаром була скасована і Конституція 1940 року. Фідель Кастро опинився у перших рядах боротьби з диктатурою, і 24 березня представив у Гаванський суд з особливо важливих і термінових справ судовий позов про переслідування Батисти в кримінальному порядку за порушення конституційних норм і захоплення влади.
У ході боротьби проти уряду Батисти партія «Ортодоксів» поступово розпалася. Кастро вдалося об'єднати невелику групу колишніх членів цієї партії, яка розпочала підготовку до боротьби за повалення диктатури Батисти. Фідель Кастро і його товариші вирішили захопити військові казарми Монкада в Сантьяго-де-Куба і в місті Баямо. Близько року йшла підготовка до штурму.
Але їхній план провалився. 29 липня, відразу після невдалого штурму казарми Монкада Рауль, брат і поплічник Фіделя, а Кастро був арештований, а Фіделю вдалось втекти. Але першого серпня його все ж таки заарештували. Наступного дня його перевезли в провінційну в'язницю міста Боніата, де Фіделя помістили в камеру-одиночку, заборонивши користуватися книгами і обмежили право листування. Військовий трибунал розпочався 21 вересня і проходив в будівлі Палацу правосуддя, звідки свого часу вела вогонь по казармі група Рауля Кастро[1][3][5][6].
На одному із засідань суду Фідель виголосив знамениту промову, в якій закликав кубинський народ до збройної боротьби проти тиранії Батисти. Кастро було засудженно до 15 років в'язниці. У середині лютого 1954 в'язницю Пресідіо Модело, де відбували свої вироки учасники штурму казарм Монкада, відвідав Батиста. Фідель організував акцію протесту і в покарання був поміщений в одиночну камеру, розташовану навпроти тюремного моргу. У травні 1955 року Кастро будо звільнено за загальної амністії. Він відсидів за організацію озброєного заколоту близько 22 місяців. В тому ж році розпочинається його період еміграції[1].
Сьомого липня 1955 Фідель вилетів до Мексики, де його чекали Рауль і інші товариші. Фідель Кастро прилетів з Гавани в Меріда, столицю Юкатана, звідти він на літаку місцевої компанії попрямував в портове місто Віра-Крус, а вже там сів на автобус і поїхав до Мехіко. Там Фідель заснував «рух 26 липня» і став готуватися до повалення Батисти. 25 листопада 1956 року на моторній яхті «Гранма» кубинські революціонери, на чолі з Фіделем Кастро та аргентинським лікарем Ернесто Гевара (Че Гевара)відправилися на Кубу. Створений у Мексиці загін революціонерів повинен був висадитися в горах Сьєрра-Маестра, на південно-сході Куби.
Одразу ж після висадки революціонери були атаковані військами, вони зазнали великих втрат. Вціліло лише дві невеликі групи, які випадково зустрілися в лісах через кілька днів. Спочатку вони не мали достатньої сили і не становили загрози режимові Батисти, хоча і проводили окремі операції, атакуючи поліцейські ділянки.
Рішучий поворот подій викликало проголошення революціонерами земельної реформи і роздача землі селянам, це забезпечило масову підтримку народу, рух нарощувало свою силу, загони Фіделя нараховували кілька сотень бійців. У відповідь Батиста відправив на придушення революції кілька тисяч солдатів. Але доля була на боці Фіделя Кастро та його прибічників – урядові війська увійшли в гори і не повернулися. Більшість розбіглося, але кілька тисяч перейшло на бік революціонерів, після цього революцію вже було не зупинити.
У період 1957-1958 рр. збройні повстанські загони, ведучи тактику партизанської боротьби, провели кілька великих і десятки дрібних операцій. Тоді ж партизанські загони було перетворено в Повстанську армію, на чолі якої став особисто Фідель Кастро. В військових діях він відзначився хоробрістю, він завжди був першим в лініях атаки. Партизани навіть склали колективний лист з проханням-вимогою до Фіделя утриматися від прямого особистої участі в бойових діях. Влітку 1958 армія Батисти зробила великий наступ проти революційних сил, після чого події почали стрімко розвиватися. До збройних сил Кастро приєдналися загони студентської федерації, що відкрили так званий Другий фронт у горах Сьєрра-дель-Ескамбрай в центральній частині острова. На заході, в Пінар-дель-Ріо, діяв Третій фронт, що знаходився під контролем Революційного руху 26 липня. Революція перемогла[2][5][6].
Населення столиці раділо з приводу повалення Батисти. У той же день політичні супротивники Батисти зібралися на нараді, де було сформовано новий уряд. Тимчасовим президентом став Мануель Уррутіа, прем'єр-міністром - адвокат за фахом, Міро Кардона. У січні в столиці прибув призначений військовим міністром Фідель Кастро, відразу ж свідчив про претензії на керівну роль в уряді, хоча ще в 1957 році Кастро, даючи в Сьєрра-Маестро інтерв'ю журналісту з «Нью-Йорк Таймс», заявив що: «Влада мене не цікавить. Після перемоги я повернуся в своє село і займуся адвокатською практикою ».
Хто допоміг Фіделю Кастро здійснити цю революцію? Хто фінансував його компанію? Можливо це залишиться таємницею назавжди. Теорій існує багато. Але точно можна лише сказати, що революціонери були довгий час на самозабезпеченні. Багато товаришів, як і сам Фідель, були багатими землевласниками. Багатим був вклад в революцію кубинського народу. Щодо втручання в хід революції Радянського союзу, то про це також важко щось сказати. Достовірно відомо лише те, що Радянське керівництво звернуло на кубинську революцію лише за рік до її кінця…
П’ятнадцятого лютого прем'єр-міністр країни Міро Кардона йде у відставку, новим главою уряду стає Фідель Кастро. Після цього він призупиняє дію конституції, і керує державою виключно своїми декретами. Так закінчується його тернистий шлях до влади.
Десятого жовтня міністром збройних сил був призначений Рауль Кастро. Це викликало велике невдоволення командувача військами в Камагуей Прибери Матоса. Він почав готувати заколот проти Фіделя. Але Фідель попередив його дії, прибувши в Камегуей і виступивши перед натовпом з короткою промовою про загрозу здобуткам революції. Потім Фідель Кастро на чолі натовпу прихильників беззбройним рушив до казарм, що займали заколотники. Він особисто зламав замок на воротах казарм, обеззброїв вартового і заарештував змовників[1][3][4].



Карибська криза

Після перемоги революції Фідель вирішив зберегти дружні відносини з США. Поїздка в США була перший закордонним візитом Фіделя в якості голови держави. Однак тодішній президент США Ейзенхауер відмовився зустрітись з Кубинським лідером. Відчуваючи прохолодне ставлення з боку уряду США, Фідель вирішив націоналізувати підприємства громадян США, що знаходились на Кубинській території. Відповіддю США стали торгівельні санкції та агресія 1961 року, що ввійшла в історію під назвою «Операція в заливі Свиней» . Саме тоді Фідель Кастро оголосив, що на Кубі відбулась соціалістична революція, при цьому бажаючи знайти могутнього союзника в обличчі Радянського Союзу. На той момент положення СРСР в гонці озброєнь було не найкращим – наддержава поступалась США по кількості та за якістю стратегічного озброєння. При цьому в 1961 році США розмістили на території Туреччини ядерні боєголовки, що ставило під загрозу велику частину Півдня СРСР. Відтак пропозиції Фіделя Кастро щодо розміщення на території Куби радянських військ могли змінити співвідношення сил на користь Радянського Союзу[6][7].
28 березня 1962 стосовно питань розміщення атомної зброї було відправлено на Кубу, а після пленуму 10 червня було затверджено план «Анадир» - операція по прихованому перевезенні ядерної зброї та військових формувань червоної армії( 50874 військових, близько 70 кораблів, 11 підводних човнів, 80 військових літаків, системи ПВО, 40 ракет та інше військове устаткування). Операція по розгортанню ракет тривала три місяці – з серпня по жовтень. Однак довго приховувати розгортання зброї на Кубі приховувати не вдалось – 14 жовтня з борту американського винищувача було сфотографовано радянські збройні формування та Р-12 - балістичні ракети середньої дальності, що були в фазі монтування. Ця дата вважається початком Жовтневої (Карибської ракетної) кризи[5][6].
В США, створена з приводу цієї загрози комісія висунула три варіанта розвитку подій: бомбування Куби, військова інтервенція та військова блокада. Однак здійснення двох перших варіантів було небезпечним та запізнім – принаймні дві ядерні ракети вже було встановлено. Уряд президента Джона Кеннеді зупинився на останньому варіанті, перейменувавши при цьому військову блокаду на карантин ( адже військова блокада вважається формою об’явлення війни). Відтак 24 жовтня розпочалась блокада в зоні 500 морських миль навколо берегів Куби, що не завадило того ж дня прибути до острова чотирьом радянським кораблям, що везли ядерні боєголовки[6][7].
З 20 по 25 жовтня лідери обох наддержав – Микита Хрущов та Джон Кеннеді – обмінялись, через дипломатичні представництва та телеграфні лінії, взаємними звинуваченнями в агресії та висунули взаємні вимогу: США – прибрати ядерні ракети та військові формування з Куби; СРСР – гарантії щодо ненападу на Кубу та невиконання дій, які б підривали режим Кастро та прибрати ядерні ракети з території Туреччини. Останнє не задовольняло США. Хрущов був навіть готовий піти на поступки в питанні балістичних ракет на території Туреччини, однак події 27 жовтня – Чорної суботи, дня коли радянське ПВО на Кубі збило американський винищувач та обстріляло ще декілька військових літаків – змінили та прискорили розв’язок події.
28 жовтня СРСР розпочав демонтаж ракет на Кубі. 20 листопада США припинили блокаду Куби, а ще через декілька місяців – прибрали ракети з території Туреччини. Карибська Криза тривала 13 днів – 13 днів напруги та очікування третьої світової, ядерної, останньої війни для усього світу. І хоча військового конфлікту вдалось уникнути, політичні кола обох наддержав були незадоволені – їхні лідери проявили слабкість, пішовши на взаємні поступки. Невдоволеним був і Фідель – адже усі переговори робились за його спиною. Крім того, офіційно він не вірив гарантіям США [8].

Особистість

Фідель Кастро- справжній лідер, такі люди народжуються не часто, в час коли нації стоять на краю прірви, в часи, коли темна ніч здається не проглядною, і тільки такі особистості здатні вивести своїх людей з непроглядної бюрі історичних змін. Він зумів з малою кількістю ресурсів здобути владу, та, що найголовніше, втримати її . Не треба забувати, що на Кубу він висадився на прогул очному катері з вісьмидесятю погано озброєними революціонерами, а переміг цілу армію. Він зумів кинути виклик величезній імперії і гідно відстоювати права своєї держави на самовизначення, не дозволив перетворити свою країну у другий Лас-Вегас, що планували зробити американці. Він зумів покорити серця та розуми мільйонів і, навіть, самої Фортуни.
«Він має якості великого вождя, які в поєднанні з його відвагою, з його енергією і з його рідкісною здатністю всякий раз знову і знову розпізнати волю народу підняли його на те почесне місце, яке він нині займає.»- за спогадами Ернесто Гевари. Усі хто співпрацював товаришував чи просто якось перетинався з Фіделем, дивувалися його самовпевненості, бунтарству, марнославству, хоробрості та лихій вдачі. Достатньо лише згадати його безглузді юнацькі витівки, чи дивну гру зі смертю під час революції[1][3].
Він ніколи не хотів не перед ким підкорятись. Ще в школі він протестував проти намагання учителів його змусити щось зробити. Неодноразово він бунтував проти методів виховання своїх родичів, у яких він колись жив, коли батьки відправили його навчатись в місто. В цій його «боротьбі» проти хрещених батьків його навіть підтримали його перші «прибічники»- рідні брати Раулі і Рамон. Що правда, сам Кастро пояснює це його ненавистю до свавілля та усіляких типів експлуатації. Але, при такому запальному характері, він ніколи не принижував інших і себе принизити не давав. Він розвивав себе не тільки духовно, але і фізично. Він і досі полюбляє спорт, хоча, за станом здоров’я, так активно ним займатись як колись вже не може.
Фідель Кастро – записаний в книзі рекордів Гіннесса, як найкращий і палкі ший оратор, одна з його найвідоміших промов зайняла двадцять сім годин. Взагалі виступи перед публікою з промовами по вісім годин для нього - нормальна річ, при цьому він завжди виступає без будь-яких нотаток, а виступи у нього не тільки об’ємні, а й інформативні – в них міститься багато фактів, прізвищ та дат. Це свідчить про гарно розвинуту пам'ять. Кажуть, що він також гарно запам’ятовує обличчя. Фідель- достатньо ерудована люди, він добре володіє історією та економікою, добре розбирається в літературі та інших мистецтвах[1][2][3].
Незважаючи на свій темперамент, Фідель Кастро володіє високими організаторськими здібностями. Борючись проти Батісти, йому вдалось організувати та повести проти узурпатора до того розрізненні демократичні сили. Також йому вдалося довгий час стримувати експансію Штатів в Латинському регіоні, організувавши цілий ряд Латиноамериканських країн проти цієї наддержави. Фідель Кастро- харизматичний лідер, за ним йшли натовпи на вірну смерть, а вороги кидали зброю та переходили на його бік. Саме завдяки своїй харизмі Фідель, з одного боку створював команду з таких здібних людей, як герой революції Че Гевара, і при цьому залишатись на лідерських позиціях.
Також Фідель часто демонстрував політичну далекоглядність. Він зміг попередити дії США проти Куби і свого режиму, знайти найкращих союзників в боротьбі проти американської експансії, вдало і в повну силу використовуючи допомогу союзників та правильно розраховуючи власні сили. Фідель неодноразово проявляв і гнучкість, особливо на зовнішньополітичній арені. Чого варте лише кардинальна зміна його поглядів, та шляху розвитку цілої країни, коли він шукав союзників проти США в обличчі другої тодішньої наддержави - Радянського Союзу.
Як будь який справжній лідер, Фідель Кастро вміє володіти собою. Під час повстання проти Батісти саме постріл з його рушниці сповіщав його людей про початок нападу. Але існує і ще один факт, який доводить дане твердження, і який до цього не був висвітлений в цій роботі. У 2004 році під час публічного виступу він впав, пошкодивши ногу та руку. Під час операції він відмовився від загального наркозу. Країна повинна була бути впевненою, що Команданте буде здатним приймати політичні рішення навіть підчас операції, що у випадку непередбачуваних обставин Кастро не буде зволікати, а одразу ж почне вирішувати проблеми. Такою є ціна влади[1][4].




Наслідки

Нині Команданте відійшов від справ державних, хоч і залишається головою Комуністичної партії Куби. Через тяжкій стан здоров’я він, дев’ятнадцятого лютого 2008 був вимушений піти з постів Верховного головнокомандуючого Революційними збройними силами й голови Державної ради Куби на користь свого брата, Рауля. Як бачимо, колись у його руках була уся повнота влади на Кубі, хоч і нині його вплив на острів свободи достатньо відчутний[10][12].
На Кубі досі існує однопартійна система. Головна, керуюча і єдина партія - Комуністична партія Куби (КПК, іспанською - Partido Comunista de Cuba). Виникла вона в 1961, коли об'єдналася три головні партії та сили революції – Народно-соціалістична партія Куби (НСПК), «Рух 26 липня» та «Революційний директорат 13 березня»- утворивши «Об'єднану революційну організацію» (ісп. Organizaciones Revolucionarias Integradas), яка в 1962-1963 були перетворена в Єдину партію соціалістичної революції Куби (ісп. Partido Unido de la Revolución Socialista de Cuba). Куба, разом з іншими Південноамериканськими країнами заснувала такі антиамериканських та регіонально-інтегральних організацій, як Боліварианска альтернатива для Америк, Латиноамериканську асоціацію інтеграції. Особливо процес зближення Куби помітний з Венеселою та Болівією. Після розпаду Радянського Союзу та соціалістичного табору, ці дві країни стали найважливішими союзникамиТакож теплими є стосунки Куби з сучасною Росією та КНР. В цілому країна має відносини з 160 державами світу. Республіка Куба активно надає медичну допомогу різним більш ніж двадцяти державами. Туди входить і Україна. Фіедль створив програму з медичної допомоги українськім дітям, постраждалим від чорнобиля[8][9].
Фідель проводив багато військових операцій в Африці та Азії. Кубинські війська воювали в в Анголі, Ефіопії, Південному Ємені, Лівії, Нікарагуа, Гренаду, Сирію, Мозамбікці, Гвінеї, Танзанії, Північній Кореї, Алжирі, Уганді, Лаосі, Афганістані та Сьєрра-Леоне[11][12].
Згідно з підрахунками правозахисних груп, режим Фіделя Кастро відправив у в'язниці та концентраційні табори в три рази більше політичних ув'язнених у відсотковому відношенні, ніж Гітлер чи Сталін. Під гоніння 60тих-70тих років потрапили колишні союзники Фіделя, анархісти, колишні прихильники Батисти, повстанці, контрреволюціонери та просто випадкові люди. Досить часто судили й колег підсудного, за принципом, проголошеним Раулем Кастро:«Якщо винен один - винні всі!». Найбільше число політв’язнів, що перебувало одночасно у в'язницях з дорівнювало 100 000 осіб з усіх верств суспільства. Для порівняння, максимальне число політ ув’язнених за режиму Батисти- 500 чоловік. В’язнів часто катували їх утримували в системі «трудових» таборах UMAP. Багато інакодумців загинуло за невідомих обставин в автокатастрофах. За приблизними даними десь 14 000 чоловік було розстріляно і 500 000 пройшли через систему концтаборів у віці від 16 до 68 років і камери тортур за режиму Кастро. Сам Кастро оголошував: «Революційна справедливість базується не на правових передумовах, а на моральному засудженні» [12][13].
Фідель Кастро створив один з най жорсткіших авторитарних режимів у Латинській Америці. Поки він безпосередньо керував Кубинською Республікою він концентрував в своїх руках усі три гілки влади: виконавчу, законодавчу і судову. Як відомо, авторитарні режими створюються під час тяжких для націй часів, для подолання певних труднощів, які не здатна подолати демократична влада: це економічні, політичні та військові кризи. І мабуть Острів Свободи вийшов вже з зони цих небезпек, раз на Кубі відбувається певне «потепління» та деякі поступки.



Список використаних джерел

1. Леонов Н.С., Бородаев В.А. Фидель Кастро: Политическая биография. – М., 2003.
2. Новини УРФО: Біографія Фіделя Кастро [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.upmonitor.ru/news/urfo/353084a/
3. Фидель Кастро. Политическая биография// Николай Леонов, Владимир Бородаев. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://lib.ru/MEMUARY/ZHZL/kastro.txt
4. Новосибирское отделение Общества друзей Кубы: История Кубинской революции [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://cubafriend.narod.ru/revolution.htm
5. Рeoples.ru Фідель Александро Кастро Рус[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.peoples.ru/state/king/cuba/castro/index1.html
6. Абреу Р. Куба: канун революции. – М., 1987.
7. zn.ua: ОПЕРАЦИЯ «АНАДЫРЬ»: ЦИФРЫ И ФАКТЫ // Вячеслав Шульгин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zn.ua/SOCIETY/operatsiya_anadyr_tsifry_i_fakty-29968.html
8. Свинарчук Є. Інтеграція в Карибському басейні // Політика і час. – 2001. - № 6.
9. Свинарчук Є. Куба: шляхом інтеграції // Політика і час. – 2000. - № 1-2.
10. newsru.com: Фидель Кастро отказался от поста главы Кубы[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.newsru.com/world/19feb2008/kastro_off.html#2
11. Вuenolatina: Фидель Кастро опублекуэт в августе свою книгу [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.buenolatina.ru/news.php?id=315
12. Еl Рais.com Cuba, la revolución perdida [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.elpais.com/articulo/opinion/Cuba/revolucion/perdida/elpepiopi/20081231elpepiopi_10/Tes
13. MASSACRE IN SANTIAGO DE CUBAJANUARY 12, 1959 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://chss.montclair.edu/witness/MassacreinSantiago.html
 
Наукові статті, Доклади » ПОЛІТИЧНІ ПОРТРЕТИ » ПОЛІТИЧНІ ПОРТРЕТИ К-Ф » «Фідель Кастро» (Свинарчук Євгеній)
Сторінка 1 з 11
Пошук:




Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz